Гарольд Роббинс - Пірат

— Звичайно. Якщо ні, він може щось запідозрити. Окрім того, це триватиме лише деякий час.

— Як він виглядає? — спитала жінка.

Лейла зиркнула на неї, ніби бачила її вперше.

— Ти маєш на увазі мого батька?

— А про кого ж іще я питала б? — відповіла жінка. — Чи він чимось схожий на того героя, про якого ми так багато читали? Ну, на плейбоя, якому не може відмовити жодна жінка, і таке інше.

Очі Лейли стали задумливими.

— Гадаю, що так,— сказала вона непевно. — Та я не дивилася на нього з такої точки зору.

— А як же ти на нього дивилася?

Голос Лейли прозвучав різко:

— Я дивлюсь на нього і бачу в ньому все, проти чого ми боремося. Гроші, влада, его. Тип людини, яка дбає лише про себе. Його зовсім не обходить боротьба нашого народу. Він думає лише про зиск, який він може отримати завдяки їй.

— Ти справді цьому віриш?

— Якби я в це не вірила,— відповіла Лейла твердим, рішучим голосом,— я б не була тут і не робила б те, на що я дала згоду.

Коли Джордана зайшла до кімнати, перше, що промайнуло в голові Лейли, було: «Яка ж вона вродлива!» Висока, біляве волосся медового кольору, яскрава засмаглість від каліфорнійського сонця, струнка постать і довгі прекрасні ноги. Вона була всім тим, чим арабка бути не могла. За мить вона зрозуміла, чому її батько зробив власне так, а не інакше.

Потім у ній піднялася стара гіркота та ворожість і вона мусила зібрати всі свої сили, щоб коли Джордана підійшла до неї, ті почуття не проявилися в її погляді.

— Це — Лейла,— з гордістю сказав Бейдр.

Очі Джордани були чисті та відверті, її усмішка щира і тепла. Вона подала руку.

— Я така рада, що ми нарешті зустрілися. Твій тато часто розповідав про тебе.

Лейла подала руку. Потиск Джордани був такий же теплий, як і її привітання.

— Я також рада з вами познайомитись,— сказала вона, ніяковіючи.

— Бейдр, твій батько, каже, що ти хочеш пожити у нас.

— Якщо я не буду на заваді.

— Ні в якому разі,— запевнила її Джордана. — Я дуже задоволена. Можливо, тепер у мене буде нагода з ким-небудь погомоніти, коли його немає вдома. Він дуже багато подорожує.

— Я знаю,— сказала Лейла. Вона поглянула на свого батька. — Вибачайте, я трохи стомилася. Нічого, якщо я пропущу вечерю і відразу піду спати?

Бейдр кинув швидкий погляд на Джордану, потім на Лейлу.

— Звичайно ж.

— Ви теж не маєте нічого проти? — спитала вона Джордану. — До того ж, вам двом, мабуть, є про що поговорити.

— Я не заперечую,— відповіла Джордана.

— Тоді, на добраніч.

— Добраніч.

Коли двері за нею зачинилися, Бейдр повернувся до Джордани.

— Яка твоя думка? — спитав він.

— Я гадаю, що я їй не до вподоби.

— Як ти можеш так говорити? — в його голосі прозвучав подив. — Вона тебе навіть не знає.

— Твоя донька — ревнива.

— Ти говориш дурниці,— мовив він, у його голосі чулося роздратування. — До чого вона має ревнувати? Я запросив її пожити у нас, правда ж?

Джордана глянула на нього. Є речі, яких чоловіки ніколи не розуміють. Вона згадала, як ревниво вона ставилася до свого батька і що відчувала, коли вперше побачила його з новою дружиною.

— Власне, це не має ніякого значення,— мовила вона. — Я рада за тебе.

Він не відповів.

— Вона дуже гарна дівчина,— сказала вона.

— Так.

— Що змусило її так раптово залишити школу?

— За її словами, вона відчула, що життя проходить повз неї,— відповів він і пирхнув. — У дев'ятнадцять років!

— Це не так вже й смішно,— сказала вона. — Я можу це зрозуміти.

— Можеш? — він здивувався. — Тоді, можливо, ти зможеш пояснити мені, чому раптом після всіх цих років несподівано вона захотіла мене побачити?

— А чому б і ні. Ти — її батько. У дівчат до батьків дуже особливе ставлення.

Хвилину він мовчав.

— Я мушу зателефонувати її матері і розповісти їй.

— У мене таке відчуття, що краще не треба. Про це її мати вже знає.

— Що тебе наводить на цю думку?

— Твій батько говорив мені, що вона провела майже все літо у своєї матері і що вона виїхала з Бейрута кілька тижнів тому. Її мати напевно знала, куди вона їде.

Він поглянув на неї з подивом. Дивно. Лейла дала йому зрозуміти, що приїхала зі школи. Вона нічого не сказала про те, що побула вдома. Він розмірковував, чому вона не розповіла йому про це, та вирішив Джордані не говорити.

— Гадаю, що мені треба зателефонувати моєму батькові,— сказав він. — Нехай він поговорить з її матір'ю.

Джордана посміхнулася. Інколи вона бачила його наскрізь. Він не хотів розмовляти зі своєю колишньою дружиною.