Гарольд Роббинс - Пірат

Бейдр розвеселився.

— Твій дідусь не змінився. Я гадаю, що це багатий чоловік із порядної сім'ї?

— Звичайно,— засміялася вона. — Дідусь Ріад був завжди в цьому добрий мастак.

Бейдр засміявся.

— Мені б належало це знати. Та серйозно, існує дуже багато речей, якими б ти могла зайнятися. Хоча б навчати. Нам потрібні всілякі вчителі.

— Ти маєш на увазі загальноприйняті жіночі професії? — вона не могла приховати легкої нотки відрази в голосі. — Цього я теж не хочу. Я просто не хочу займатися тим, чим жінкам дозволялося займатися протягом багатьох поколінь. Я хочу бути причетною до чогось справжнього, що рухає нас уперед. По-своєму я хочу робити те, що робиш ти, допомагаючи вивести нас у сучасний світ та змушуючи цей світ приймати нас на наших умовах.

— Це не так просто, як ти думаєш. Чи ти знаєш, як багато людей у цьому світі все ще тримаються думки, що ми — примітивний народ?

— Я знаю,— швидко сказала вона. — І власне це я хочу змінити. Зараз, коли ми перемогли у війні, у нас є нагода змусити світ визнати, що ми такі ж здібні, як і вони.

— Ти віриш, що ми виграли війну? — з цікавістю спитав Бейдр.

— Я знаю, що ми перемогли. Якби нас не змусили припинити війну, ми б знищили ізраїльські армії раз і назавжди. Вони йшли прямо в пастки, влаштовані для них у Сирії та Єгипті.

Бейдр позирнув на неї. Багато дечого вона ще не знала і повторювала стандартне тлумачення подій, яке нав'язувалося народу панарабськими пропагандистами. Він не переставав дивуватися тому, що більшість арабів вірила в це. Те, що Ізраїль відрізав Третю єгипетську армію і за кілька днів міг би захопити як Каїр, так і Дамаск, здавалося ніколи не спадало їм на думку.

— Я все ще не уявляю, чим ти можеш зайнятися,— сказав він.

— У мене є ідея.

— Яка?

— Я могла б працювати на тебе,— вона подивилася йому в вічі.

Вона була настільки цілеспрямована, що він не посміхнувся.

— Що робити? — лагідно спитав він.

— Я могла б бути твоїм помічником,— сказала вона серйозно. — Мати завжди говорила, що мені треба було народитися хлопцем. Що я — викапана ти.

— Боюсь, що ні,— м'яко відказав він. — Усі мої помічники, щоб зайняти свої посади, пройшли спеціальний вишкіл. Здебільшого — робота специфічна і пов'язана з використанням складного устаткування.

— Я не маю на увазі — прямо зараз,— сказала вона швидко. — Я могла б почати як клерк чи секретарка, доки достатньо не підучуся.

— Ти вмієш стенографувати чи друкувати? — спитав він.

— Я трохи вмію друкувати.

Він помовчав, а потім похитав головою.

— Боюсь, що ні. Навіть для цих посад нам потрібні люди, які для цього навчалися.

— Я могла б сидіти на прийомі. Я залюбки почну з чого завгодно.

— Ти моя дочка. Як ти гадаєш це буде виглядати?

— Ніхто про це навіть не взнає. Ми зможемо це втаїти.

— Ні. Це не пройде. В такій роботі таємниць немає.

Вона була в розпачі.

— Я не повернуся в ту школу,— сказала вона вперто. — Я її ненавиджу.

— А ти і не мусиш. У мене є інша задумка.

Вона поглянула на нього з надією.

— Якщо те, про що ти говориш,— серйозно, я можу влаштувати тебе до університету в Штатах, де ти змогла б опанувати менеджмент. За кілька років ти б мала достатньо знань, щоб обійняти якусь посаду в нашій організації.

— На це підуть роки,— сказала вона нетерпляче. — А що як зараз? До того часу, як я закінчу навчання, все буде зроблено.

Він засміявся.

— Я так не думаю. Роботи більш аніж достатньо і вистачить її на два наших з тобою життя.

— А чи не можу я навчатися прямо тут? — спитала вона. — Таким чином, я могла б навчатися і одночасно, після занять, працювати.

— Це — не рівноцінно. Все, чому вони можуть навчити тебе — стенографії, друкуванню і,можливо, простій бухгалтерії.

— Це було б початком, а якби я побачила, що мені це вдається, то могла б поїхати навчатися до Штатів.

— Дай мені це обмізкувати.

— Тут немає про що думати,— сказала вона, мов про вирішену справу. — Я чула, як твій співробітник телефонував до банку, шукаючи секретарок. Поки ти чекаєш на них, я могла б відповідати на телефонні дзвінки і бути твоєю секретаркою. Я дуже вправна на телефоні. Справді.

Він засміявся.

— Ти дуже рішуча молода особа.

Вона витримала його погляд.

— Ти просто не знаєш наскільки.

— Я починаю усвідомлювати,— він весело хмикнув, та потім посмішка зникла з його лиця. — Ти знаєш, я маю обговорити цю справу з твоєю матір'ю.

— Чому? До цього ти ніколи з нею про мене не говорив.