Гарольд Роббинс - Пірат

— Слухаю.

— Французи чекають, шефе.

Бейдр поглянув на свого годинника.

— Рано вони встають.

Керрідж посміхнувся.

— Вони страхуються. Хочуть випередити можливих суперників.

Бейдр засміявся.

— Це хороша риса у французів. Можна бути певним, що більше ніж себе вони не полюблять нікого.

— Що мені їм відповісти?

— Скажіть, щоб трохи зачекали. — Він простягнув Керріджеві декілька аркушів паперу. — Що ви знаєте про це?

Керрідж узяв звіт і поглянув на нього. Заголовні літери, надруковані згори аркуша, сповіщали: «Арабляльки Лтд.» У течці було кілька відривних квитанцій та накладних. На кожній накладній стояв штамп «Заплачено». Він глянув на Бейдра.

— Не більше, аніж знаєте ви, окрім того, що вони оплачують свої рахунки справно.

Бейдр взяв папку назад.

— Отож-то й воно. Це якось не характерно. Чи ви знаєте хоч одного ліванця, який би оплачував рахунки справно?

— Я не розумію. Вони добрі клієнти. На що ми можемо скаржитися?

— Ще одна дивна річ,— мовив Бейдр. — Вони платять надбавку за термінову доставку. Що там у дідька може бути таке важливе в тих ляльках, щоб платити надбавку за швидку доставку? Це теж не характерно. Ліванці ні за що не хочуть платити надбавку, навіть якщо від того залежатиме їхнє життя.

— Наближається Різдво. Можливо, вони хочуть, щоб їхні ляльки до того часу вже лежали на полицях крамниць.

— Навіть якби вони відправили їх зараз, і то вони б дісталися туди вчасно. Та вони почали це робити ще у вересні. — Бейдр віддав течку Керріджеві. — Дайте мені короткий виклад по цій компанії.

— Буде зроблено, шефе. Він взявся за клямку дверей. — Щось іще?

Бейдр похитав головою.

— Пригостіть французів кавою. Я вийду через кілька хвилин.

Коли за Керріджем зачинилися двері, Бейдр підвівся, відчинив засклені стулчасті двері за своєю конторкою і вийшов на терасу. У вранішньому чистому повітрі відчувалися перші ознаки швейцарської зими. Бейдр глибоко вдихнув, набираючи повні легені повітря.

Вдалині ясно вимальовувалися блакитно-зелені гори, їхні вершини вже почав увінчувати сніг. Бейдр поглянув униз на місто, яке вже пробуджувалося. Відчувалося, що на вулицях панує атмосфера збудженості.

Женева. Тут було все. Гроші, влада, дипломатія, торгівля. Війни треба вигравати ось тут, а не на близькосхідних полях битви. Банки та торгові зали цього дивного старого швейцарського міста створювали позірне враження, ніби вони вище всіляких суперечок та боротьби, проте вони прагнули одержати зиск від будь-якої зміни напрямку вітру, незважаючи на те, з якого боку він дме.

Бейдр повернувся до кімнати і роздивився навколо. Номер люксу винаймався цілорічно і підходив для його випадкових візитів. Та наступного року йому доведеться провести тут набагато більше часу, розмірковував він. Недостатньо великий, недостатньо презентабельний для прийомів, які він планував тут влаштовувати.

Що більше він думав про це, то ясніше у нього стало визрівати рішення. Постійна база тут буде потрібна. Опріч того, зимова пора в Швейцарії — завжди хороша. На теренах між Санкт-Моріцом та Гштадом зберуться люди зі всього світу. І, певна річ, Джордані сподобаються вечірки, світські розваги, зимовий спорт.

Він вирішив зателефонувати їй сьогодні ж і повідомити про своє рішення. Потім треба буде дати Керріджеві завдання, щоб той передав маклерові, що Бейдр хоче купити дім у Женеві і віллу в Гштаді. Він був упевнений, що невдовзі щось знайдеться. Гроші спроможні влаштувати геть усе.

Він підійшов до люстра і оглянув себе. В білій сорочці і темних брюках він видавався більше європейцем, ніж арабом. Потім він зайшов до гардеробної ніші. За хвилину він вийшов, несучи своє арабське вбрання. Він вправно накинув на себе темно-брунатний мішлах і білий башлик з чорною стрічкою, який сягав йому до плечей. Знову глянув у дзеркало. Цього разу він із задоволенням кивнув. Зараз він був схожий на араба. Усміхаючись до себе, він попрямував до дверей. Виглядати екзотичним тубільцем теж інколи вигідно. Особливо, коли справу маєш із французами, які думають, що вони вище всіх на земній кулі.

— Ми — маленька країна, мсьє Дюшам,— вів Бейдр по-французькому,— з усіх боків повністю оточені сушею, виходу до моря не маємо і в цьому відношенні залежимо від доброї волі наших сусідів, тож ви можете добре зрозуміти нашу скруту. Вода. У нас є нафта, але немає води. Я не раз чув, як мій князь казав, що він би з радістю поміняв надмір своїх нафтових свердловин на свердловини, які б качали воду. При наявності води наша країна процвітала б.