Гарольд Роббинс - Пірат

Ешнев не відповів.

Бен Езра поглянув через стіл на американців.

— Так прикро, що старієш,— сказав він.

За столом ніхто не обмовився і словом.

— Чи не будете ви настільки ласкаві, джентльмени, щоб відповісти на моє запитання? — спитав він. — Скажіть мені, навіщо ви отут зібралися? Адже для вас, як і для мене, очевидно, з цього нічого не вийде, нічого не зміниться, нічого не зробиться.

— Це неправда, генерале Бен Езра,— швидко мовив полковник Вейгрін.— Ми високо цінуємо ваші думки та ідеї.

Бен Езра посміхнувся.

— А я — ваші. Якби я тільки міг їх зрозуміти. Я до цього часу так і не дійшов висновку: ви нас любите чи ненавидите.

Ешнев спробував перевести розмову в потрібне русло:

— Ви одержали справу Аль Фея?

— Так,— кивнув Бен Езра.

— І яких висновків дійшли ви щодо нього?

— Якби араби були кмітливіші, та розпустили свої армії, та знайшли б ще трьох, таких як він, то оволоділи б світом без єдиного пострілу.

— Яким чином це можна було б зробити? — спитав Гарріс.

Бен Езра дозволив собі посміхнутися.

— Достатньо просто. Вони б купили світ.

Ніхто не засміявся.

— Війна вже програна, ви це розумієте,— сказав старий.

— Що ви маєте на увазі? — спитав Вейгрін. — Вона ще не скінчилася. Ізраїльтяни вступили в Єгипет і Сирію. Садат уже заговорив про мир, він знає, коли пече.

— Він знає, коли він лежить на лопатках,— сухо мовив Бен Езра. — Все, що він хотів зробити,— врятувати арабський гонор. Він це зробив. Арабські вояки билися хоробро. Їхній гонор врятований. Оце і все, що він прагнув зробити. — Він сягнув рукою під полу хламиди, витяг звідти аркуш паперу. — Ми ще можемо виграти війну, та це залежить від того, скільки часу ви нам даєте.

— Я не зовсім вас розумію,— сказав Гарріс.

— Нам потрібно ще два тижні,— сказав Бен Езра. — Єгипет уже не має ваги. Нам треба обійти Каїр і захопити Лівію з одного боку і взяти Сирію — з іншого. Якщо ми це зробимо, нам удасться зламати хребет нафтовій блокаді, яка нам загрожує. Якщо ні, то ми будемо ізольовані; коли саме — це тільки питання часу.

— Що ми маємо зробити, щоб дати вам час? — спитав Гарріс. — Росія вже вимагає припинення вогню.

Бен Езра поглянув на нього.

— Невже ви такі тупоголові! — він сумно похитав головою. — Де була Росія, коли перемагали араби? Намагалася захистити нас, вимагаючи припинення вогню? Ні. Вони мовчали, доки бойова обстановка змінилася. Тепер вони хочуть припинення вогню, щоб захистити здобутки арабів. А араби щойно здобули зброю, про яку вони навіть не мріяли,— ембарго на нафту. Це в змозі зупинити західний світ швидше, ніж атомна бомба. Якщо ми будемо контролювати лівійську нафту та сирійські нафтопроводи, ембарго провалиться. Коли було б треба, ми змогли б постачити нафтою цілий світ. Іран уже обома ногами в західному таборі, Йорданія невдовзі зробить стрибок туди ж, і загроза зникне. Та якщо ми цього не зробимо, вся світова економіка піде прахом. Араби розколять світ. Франція відразу ж спробує зайняти свою окрему позицію і порушить європейську єдність. Японія вимушена буде піти слідом за нею, бо вона отримує вісімдесят відсотків нафти від арабів. І так, по частинах араби відлучать від нас багато країн світу. І в тому я їх не звинувачую, бо їхнє виживання таке ж важливе для них, як і наше для нас.

— Якщо ви перенесете воєнні дії в Сирію та Лівію, може втрутитися Росія,— сказав Гарріс.

— Сумніваюся,— сказав Бен Езра. — Росія так само, як і ви, страшиться конфронтації.

— Це ваша думка,— холодно сказав Гарріс.

— Правда,— сказав старий. — Та все ж, якби ваш містер Кіссінджер хоч трохи припинив свою гарячкову діяльність, ми б цього досягли.

Гарріс поглянув на Ешнева.

— На щастя, це не політика вашого уряду.

Ешнев нехотя кивнув.

— Ні.

Гарріс знову повернувся до Бен Езри.

— Містер Кіссінджер сподівається, що через два дні угода про припинення вогню вже буде укладена.

— Перекажіть містерові Кіссінджерові мої вітання,— голос Бен Езри звучав саркастично.— Він ще має нагоду стати Невілом Чемберленом семидесятих років.

— Гадаю, що ця дискусія виходить за межі програми нашої зустрічі,— сказав Гарріс офіційним тоном,— і повинна проводитися на вищому рівні. Зараз ми найбільше зацікавлені в тому, як ми зможемо використати Аль Фея.

Бен Езра глянув на нього.

— Я вважаю, що нам лишається тільки сподіватися, що він і далі чинитиме опір тискові зліва і буде триматися якнайближче до середнього курсу. Певна річ, він не зацікавлений віддати своє багатство та владу масам, не більше аніж інші багаті шейхи. Та всі вони ходять по вузенькій стежці. Як довго вони протримаються, можна тільки гадати. — Він повернувся до Ешнева. — Чи ви одержали яку-небудь додаткову інформацію щодо нього від того часу, коли розпочалася війна?