Гарольд Роббинс - Пірат

Вона обійшла ріг його письмового столу і поглянула на стос паперів.

— Гроші можуть купити багато, чи не так? — це було ствердження, а не запитання. — В цій системі ви такий же раб, як і всі.

— Єдиним кращим способом заробляти на життя, відомим мені,— відповів він по-арабському. — це мати багатого батька.

Він побачив у її очах швидку блискавку гніву і зрозумів, що попав у болюче місце.

— У мене немає... — вона опам'яталась і замовкла.

— У вас немає чого? — спитав він тихо.

Вона швидко потамувала свій гнів і осміхнулася.

— Нічого. Де ви так добре навчилися розмовляти арабською мовою?

— Вдома.

Вона була здивована.

— Я думала, що ви американець.

— Так і є,— всміхнувся він. — Мої батьки переїхали туди з Йорданії. Їхнє прізвище було Кхурейджі. Мій батько змінив його на Керрідж ще до того, як я народився, коли він відкрив свій перший ресторан. Він гадав, що американцям буде легше вимовляти «Дім Керріджа», аніж «Дім Кхурейджі».

— Вони ще живі?

— Ні.

— Чи їм коли хотілося повернутися додому?

— Так.

— Можливо, й добре, що вони не зробили цього,— швидко сказала вона. — Бо євреї все ще стоять на їхньому порозі.

Він мовчки подивився на неї. Справжня трагедія полягала в тому, що вони таки повернулися. Можливо, якби вони цього не зробили, то були б і досі живі.

Вона прийняла його мовчанку за згоду.

— Так завжди не буде. Скоро ми позбавимося від євреїв. Цього разу ми були близькі до цього, але нас зрадили.

— Хто?

— Дехто з наших людей. Люди, які думали лише про свої власні кишені, про свою власну владу. Якби вони нас не зупинили, ми б загнали євреїв у море.

— Я все ще не знаю, хто ці люди.

— Взнаєте,— сказала вона, раптово роблячись таємничою. — Дуже скоро. — Вона посміхнулася і змінила тему: — Хочете, я зварю каву?

— Це дуже люб'язно з вашого боку. Та я не хочу наражати вас на клопоти.

— Ніяких клопотів. Опріч того, я й сама б випила філіжанку. По-американському чи по-турецькому?

— По-турецькому,— сказав він, хоча більшу перевагу він віддавав каві по-американському.

— Добре,— мовила вона, рушаючи до дверей. — Я скоро повернуся.

Коли вона зникла, він з подивом глянув на двері. Дивна якась. Якби докопатися, що в неї на думці в дійсності. Він ліниво підняв зі стосу паперів наступну папку. Це був звіт, який Бейдр просив його підготувати по фірмі «Арабляльки Лтд.» Літери розпливалися, і він поклав його на стіл. Він був втомлений більше, аніж він те усвідомлював. Робота почекає, поки він вип'є каву.

Пройшла майже чверть години, коли вона повернулася з кавою. Коли він побачив її, у нього від здивування мало не одвисла щелепа. У неї таки був інший одяг. Замість постійних голубих джинсів на ній був білий халат із золотою оборкою, яка пробігала зверху донизу, повторюючи конфігурацію ґудзиків, які з'єднували поли. Спалахи її золотавого, засмаглого тіла, видимі крізь проміжки халату, свідчили, що під ним на ній не було нічого.

Вона помістила срібну тацю для кави на маленькому столику перед кушеткою і стала повільно розливати каву в маленькі філіжанки. Біла пара здіймалася чудернацькими завитками. Вона підвела на нього очі.

— Щоб випити каву, ви можете вийти з-за свого столу,— сказала вона. — Я обіцяю не говорити батькові.

Він посміхнувся і звівся на ноги.

— Щось мені підказує, що ви цього і так не зробите.

— Авжеж.

Він сів на кушетку поруч з нею. Вона взяла філіжанку і подала йому.

— Покуштуйте.

Він слухняно відпив. Від солодкої густоти він мало не похлинувся, бо пив каву без цукру.

— Достатньо солодка?

— Цілком,— сказав він, не моргнувши оком.

Вона задоволено всміхнулася.

— Мені подобається пересолоджена кава.

— Вона дуже смачна.

Вона відсьорбнула свою каву.

— Ви курите? — спитала вона.

— Сигарети на столі,— сказав він, підводячись.

Її рука зупинила його.

— Я маю на увазі не такі.

— А,— сказав він, дивлячись на неї — Часом буває, але не тоді, коли я працюю.

Вона відкрила маленьке срібне пуделко, що лежало на таці, поруч з кавником.

— Вам не здається, що на сьогодні ви попрацювали достатньо?

Він поглянув на ретельно скручені самокрутки.

— Це мені дав Джабір,— пояснила вона. — У нього найкращий гашиш у цілому світі. Він скручує їх спеціально для мого батька.

— Я знаю,— сказав він.

Вона взяла цигарку і черкнула сірником. Якусь мить, доки обгорала сірка, полум'я горіло яскраво, потім вона піднесла його до цигарки. Зробивши кілька затяжок, вона простягла самокрутку йому.