Гарольд Роббинс - Пірат

Він сидів непорушно і дивився на цигарку.

— Ну ж бо,— наполягала вона. — Розслабтеся. Трохи відпочиньте. Вранці робота буде на місці.

— Ет, гаразд,— сказав він. Він узяв з її руки цигарку і затягнувся. Після декількох затяжок знов передав самокрутку їй. — Добряча,— сказав він.

— Оце краще,— сказала вона, знов потягуючи самокрутку. Вона усміхнулася. — Ви знаєте, у вас уперше появляється людський вигляд.

Він узяв від неї сигарету і затягнувся. У голові стало паморочитися.

— А як я виглядаю звичайно?

Вона відкинулася на спинку кушетки.

— Завжди дуже серйозним. Весь час діловим. Ніякого виразу. Усміхаєтеся дуже рідко. Розумієте, що я маю на увазі?

— Я навіть цього не усвідомлював.

— Більшість людей не підозрюють, як вони виглядають. — Вона подивилася на нього. — Знаєте, без цих окулярів ви виглядали б навіть гарним з обличчя. — Вона потяглася і зняла їх з нього. — Підійдіть до дзеркала і подивіться самі.

— Немає потреби. Я знаю, який у мене вигляд. Я голюся кожного ранку.

Вона засміялася.

— Це дуже смішно.

— Хіба? — усміхнувся він.

Вона кивнула.

— Знаєте, а ви не дуже бридкі, як на американця. Як правило, американці мені не подобаються. Та ви — інший. Можливо, тому, що ваші батьки були араби.

Він мовчав.

Якийсь час вона пильно дивилася на нього, потім подалася вперед і поцілувала його в уста. Він був захоплений зненацька і наче закостенів.

Вона відхилилася і заглянула йому в вічі.

— В чому справа? Тобі не подобається?

— Не в тому річ,— сказав він ніяково. — Все-таки я чоловік одружений.

— Я знаю про це. Але ж твоя дружина на другому кінці світу.

— Чи це міняє суть справи?

— А міняє? — спитала вона, дивлячись на нього.

Він не відповів. Замість того він ще раз затягнувся. Раптом голова перестала паморочитися, стала геть зовсім ясною. Він відчував, ніби всі його відчуття загострилися. Втоми він уже не відчував.

— Чого ви власне хочете від мене?

Їхні очі зустрілися.

— Я хочу вивчити все, що стосується справи мого батька. І в моїй науці можете допомогти ви.

— Я з охотою буду робити це, і вам не треба спати зі мною. — Він не сказав їй, що Бейдр наказав йому заохочувати її зацікавленість у справі.

Очей вона не відвела.

— Але ж я хочу спати з вами.

Він потягся до неї, та вона виставила руку, зупиняючи його.

— Зачекайте хвилинку.

Він спостерігав, як вона звелася на ноги, перейшла до його письмового столу і вимкнула світло. Складалося таке враження, ніби вона пливе. Вона повільно обійшла кімнату, вимикаючи кругом світло, окрім однієї лампи в віддаленому кутку. Потім підійшла до кушетки, стала перед ним і почала повільно розстібати гудзики зверху донизу таким чином, щоб халат повільно сповз на підлогу.

Він простяг до неї руки і вона ввійшла в його обійми. Він майже грубо охопив її уста своїми.

— Не поспішай,— відірвавшись, прошепотіла вона. — Ти все ще одягнений. — Вона почала розстібати гудзики його сорочки. — Розслабся. Дай мені роздягти тебе.

Згодом, коли вона стогнала під ним, коли він почав насолоджуватися пругкою силою в її молодому зграбному тілі, коли він відчував міць в її глибинах, які засмоктували його в себе, мов у порожнину, він почув, як вона почала майже нечутно мимрити.

Він напружив свій мозок, щоб почути її слова. Коли її охопили болі дивного фізичного та ментального оргазму, вона без упину повторяла одне і те ж саме слово: «Тату! Тату! Тату!»

Незважаючи на зимну погоду та дощ пізнього листопаду, який огорнув Париж, подібно вицвілій сірій обгортці, Юсеф почував себе добре, простуючи по авеню Георга V, і, дійшовши до кав'ярні «У Фуке», він повернув на Єлисейські Поля, де містилася його контора. Він зайшов до вузького французького ліфта, зачинив дверцята і натиснув кнопку верхнього поверху. Залізна клітка повільно поповзла до даху. Він всміхнувся до себе, згадуючи свого нового маленького друга, хлопчика-грека, стрункого та молодого з чорнющими кучериками, що обрамляли лице, та величезними темними очима. Хлопець був закоханий у нього. Він був певен цього. Це повинно бути якраз те. Коли він запропонував хлопцеві гроші, той образився і його очі наповнилися сльозами. Він швидко вибачився і позаціловував сльози. Коли він пообіцяв зустрітися наступного вечора, хлопець просяяв усмішкою.

На його поверсі залізна клітка зарипіла і зупинилася. Він вийшов з ліфта, старанно зачиняючи двері, щоб той зміг зреагувати на інші виклики. Двері його контори були зроблені в істинно французькому стилі, з дерева, на великому затемненому склі трафаретними чорними літерами була нанесена назва фірми: «Медія (Франція) СА».