Гарольд Роббинс - Пірат

Знову задзеленчав телефон. Він підняв слухавку. Голос секретарки був такий веселий, що діяв на нерви. Дивна річ: кожний успішно здійснений телефонний виклик французи вважають власною перемогою.

— Мсьє Вінсент тільки що вилетів з Лондона до Парижа,— доповіла вона. — Очікується, що десь о п'ятій він уже буде на авеню Георга V.

— Перекажіть, що мені треба зустрітися з ним за обідом. Маю дуже важливу справу.

Він поклав слухавку і майже зразу підняв її знову.

— Принесіть мені дві таблетки аспірину,— сказав він. — А потім зв'яжіть мене з мсьє Керріджем у Женеві.

Аспірин не дуже допоміг. І лінія на Женеву саме була зайнята. Юсеф поглянув на годинника. Було вже по одинадцятій. Взагалі він був непитущий, та цього разу міг зробити виняток.

Він підвівся і вийшов з кабінету.

— Я незабаром повернуся,— сказав він секретарці.

Маргарита була здивована.

— З вами все гаразд? — спитала вона занепокоєно.

— Я почуваю себе чудово,— кинув він, вийшов до коридору і зайшов до залізної клітки, яка повільно опустила його на перший поверх. Він вийшов з дверей будинку, де містилася його контора, і завернув ліворуч до «У Фуке».

Він підійшов до бару. Бармен з'явився негайно.

— Bonjour Monsieur Ziad [38] Добридень, мсьє Зіяд (франц.). , чим вас пригостити?

— Що у вас є, щоб угамувати розладнаний шлунок?

Бармен позирнув на нього.

— «Алька-Сельтцер». Як на мене, то це дуже дійовий засіб.

— Ні,— різко кинув Юсеф. — Щось міцніше.

— «Ферне-Бранка», мсьє,— поквапливо сказав бармен. — Це старі ліки, але й досі найкращі.

— Давайте їх. Зробіть подвійну порцію.

— Подвійну, мсьє? — з подивом зиркнув на нього бармен.

— Так. І дайте її хутчіше. — Юсеф був роздратований. — Чому повсюди виникають труднощі?

— Oui, Monsieur [39] Слухаю, пане (франц). ,— бармен повернувся і дістав пляшку. За мить перед Юсефом у старомодному келиху стояла темно-брунатна рідина. — Je pense que c'est trop, Monsieur,— сказав він. — Va doucement [40] Гадаю, що це занадто, пане. — Радив би бути з цим обережнішим (франц.). .

Юсеф глянув на нього з презирством. Французи завжди наполягають на тому, щоб ти робив усе по-їхньому. Він узяв келих і вихилив напій. На мить він стояв паралізований: страшного смаку рідина пропалювала собі дорогу по його горлу. Потім, затуливши рота долонею, він крутнувся і побіг угору східцями до туалету.

Майкл Вінсент був у доброму гуморі. Відчинивши Юсефу двері він усміхнувся і простягнув руку.

— У мене хороша новина,— сказав він тепло. — Я завершив першу версію сценарію.

Юсеф поглянув на нього, не виказуючи особливої радості.

— Виникли проблеми, які треба обговорити, мій друже.

Вінсент умить насторожився. Він знав, що на мові кінобізнесу «проблеми» значило приречення. Та він також знав, що відверто реагувати не пристало.

— Немає проблем, яких не можна було б вирішити.

Юсеф глянув на американця. Уперше від початку їхнього знайомства здавалося, чоловік був зовсім тверезий. Чому власне цього разу? Він волів мати справу з Вінсентом, коли той був напідпитку.

— Я взяв на себе сміливість замовити внизу стіл на обід,— сказав він.

Вінсент усміхнувся.

— Чудово. Я дуже хочу їсти. Сьогодні я не снідав.

— Що б ви бажали випити? — спитав Юсеф, коли вони сіли за столом.

Вінсент похитав головою.

— На тщесерце ніколи не п'ю.

Юсеф повернувся до шеф-кельнера.

— Тоді ми подивимося меню.

— У нас чудовий варений лосось, мсьє Зіяд,— запропонував шеф.

Юсеф був неперебірливий у харчах.

— Звучить симпатично. — Він позирнув на американця. — Що ви на це скажете?

— Мені теж.

Юсеф чортихнувся про себе. Настрій у Вінсента був надто умиротворений. Він сподівався, що той таки щось вип'є.

— Пляшку «Мутраше»,— сказав він шефові. Можливо, добре біле вино допоможе.

Шеф уклонився і вийшов. Якийсь час обидва мовчали. Вінсент заговорив перший:

— Ви щось говорили про те, що виникли проблеми?

— Так,— поважно відповів Юсеф. Він подивився на Вінсента і вирішив сказати відверто, хоч відвертість була невластива для його вдачі: — Я щойно отримав розпорядження відмінити постановку.

Обличчя Вінсента лишилося безвиразним. Потім з його уст зірвалося легеньке зітхання.

— Я так і думав, що може трапитися щось подібне. Все йшло так гладко, що слід було чекати найгіршого.

— Ви не здивовані?

Режисер похитав головою.

— Ні. Бо кілька тижнів тому у «Голлівудському віснику» я прочитав, що якась компанія, з Марокко, наступної весни приступає до зйомок фільму про життя Пророка.