Марина Гримич - Еґоїст

У Георгія потекли сльози. Він більше нічого і нікого не боявся. Він чинить правильно. Може, не за законом, зате за честю.

Головна проблема українців полягає в тому, що вони уявили себе пупом Європи. Вони так довго кричали, що вони в центрі Європи, що й самі повірили в це. І тепер щиро дивуються: чому пихаті європейці не хочуть визнавати «очевидного»? А чому не сказати чесно, що Україна — окраїна Європи, її провінція. Що в цьому поганого? Скандинави, наприклад, не комплексують із цього приводу. Україна сліпо вірить у географічний міф, що Європа закінчується на Сході Уральським хребтом. Цього ніколи не було. Європа завжди закінчувалася Дніпром, за яким починалося Дике поле. Мине тривалий час, поки підросте нове покоління українців, яке тверезо оцінюватиме ситуацію. З'явиться президент, за якого Україна буде самодостатньою провінцією Європи.

Ще одна проблема українців полягає в тому, що вони завжди шукають собі Покровителя. Вони свято вірять в історичний міф, що Литва, Польща, Росія силою заганяли їх під свій дах. Документальна історія свідчить про протилежне. Щойно Україна отримувала сяку-таку можливість жити самостійно, вона відразу ж кидалася в обійми Покровителя, причому мало не насильно нав'язувала себе йому, як це вона тепер робить щодо Європи. Не треба цього робити. Живи собі, Україно, автономно, за принципом: «моя хата скраю», і все буде в тебе гаразд.

Щойно Європа відчує, що Україні вона не потрібна, що Україна і сама собі дає раду, як Європа силою почне тягнути її до себе, як це робить нині Росія. А вона це відчує… Дайте тільки час Україні, щоб виросло нове, здорове покоління…

Георгій побачив Морозова здаля. Він був без шапки, з піднятим коміром. Гена йшов своєю старечою ходою по незайманому снігу, залишаючи чорну вервечку слідів. Георгій стояв на місці. Морозов, згорбившись, скоцюрбившись від вітру, йшов прямо на нього. Георгій побачив у його руках маленький «одноразовий» портфельчик. Морозов розхитував ним у такт ходи. Невже в ньому — все? Цей маленький портфельчик наближався до нього ближче і ближче. Георгія роздирали суперечливі почуття: він хотів його швидше вирвати з рук Гени і водночас скажено цього боявся. Морозов зупинився, подивився на годинник. Георгій не рушив з місця. Гена поліз рукою в кишеню куртки, немов чогось шукаючи. Липинський інстинктивно пригнувся. Замість зброї Морозов витяг сигарету і запалив її. Георгій розслабився. Здаля було видно, що Гена неголений. Здається, теж не спав цієї ночі… Їх розділяло сотня-півтори метрів, однак Георгію здавалося, що він бачить кожну зморшку на його обличчі. Морозов курив і пильно дивився на Георгія.

— Ну йде вже, йди! — кричало все всередині в Георгія.

Він озирнувся навкруги: навколо ні душі… Розв'язка всієї цієї історії вже так близько… За двісті кроків від нього. Зараз він вирве той портфельчик і… Що він з ним робить? Знищить? Ні! Закопає? Ні! Спалить? Ні! Сховає. Де? У Ромка! Так, у Ромка…

Георгій заїде до Ромка. Той стоятиме перед ним у боксерках з намальованими на них зворушливими новорічними ялиночками. За його волохаті ноги триматимуться дві маленькі кучеряві дівчинки в довгих мереживних сукенках і, колупаючи в носі пальчиками, забрудненими в шоколад, з цікавістю розглядатимуть Георгія. Липинський посміхнеться, віддасть портфельчик і накаже: «Надійно сховати!» Ромко потисне руку Георгієві теплим, сильним і надійним потиском. Тим, що повертає до життя… «Заїжджай до мене на Новий рік, — усміхнеться Ромко. — Щоб твоя нога була першою. Ти приносиш удачу». — «Зав'язано!» — скаже Георгій… і прийде до Ромка з Євдокією і малим Георгієм. Вони першими увійдуть у Ромків дім. Там буде запечене молочне порося і велика фарширована севрюга. І качка в ананасах. І торт. Великий Ромків торт у вигляді новорічної ялинки…

Липинський посміхнувся. Йому до нестями захотілося солодкого. Як у дитинстві…

Георгій тепер ніколи не буде нехтувати солодке. Він більше ніколи не віритиме в міфи про здорову їжу. Здорова їжа продовжує і скорочує життя водночас. Скорочує — за рахунок того, що нервова система, не отримавши того, що їй потрібно для свого задоволення, ламається ще до того, як тіло вмирає. Георгій більше не робитиме тих речей, які скорочують життя. Він піде з політики. Він побудує дім. Він посадить сад. Він виростить і виховає своїх дітей. Навчить їх грати в шахи і баскетбол. Покаже їм світ. Навчить їх мислити і залишатися у життєвому бруді порядними людьми. Він почне життя спочатку. Він житиме. Просто житиме…