Марина Гримич - Еґоїст

Морозов підійшов впритул до Георгія і шепнув йому на вухо:

— Це не наші. Це сусіди. Зрозумів?

Липинський не зорієнтувався, про що йдеться. Він нічого не розумів. На мить йому здалося, що Гена марить. Немов на підтвердження його здогадів, той розвернувся і безшумно, як кіт, зник.

Липинський завмер на місці. Він утупився в темну пляму на полотні «Перед грозою» і гарячково думав:

«Я самогубця. Я типовий самогубця! Навіщо мені все це? Навіщо? При чому тут я до анархістських ігор? Вони уявили себе Творцями, не знаючи анітрохи, що реально відбувається… Чому я повинен їх захищати? Чому я мушу ризикувати заради них своєю репутацією? Своєю кар'єрою? Своїм життям врешті-решт! Морозов може стерти мене на порох. У нього всі козирі в руках. Він може закопати мене живцем. І я навіть не писну. Дурень я, що вклепався в цю історію! Дурень, що запропонував йому гроші… Тим більше, що йому зробити, що я попросив, неможливо. По-перше, це не його відділ. По-друге, зараз все комп'ютеризоване… І хоч Морозов — професійний хакер, інформація ж існує не лише на хард-дисках. Чи зможе він це все викрасти або знищити? За такі гроші… По-третє, цілком можливо, що націонал-анархістів вирахували не українські служби… Бо що це за натяки на сусідів? Гена недаремно бив себе на першій їхній зустрічі в груди, намагаючись мене переконати, що він вірний син України. Він таки, напевне, вірний син, але не України… Куди я вліз? У що я вляпався?»

Липинський гарячково розмірковував. Смерть трьох членів угруповання націонал-боротьбістів одного дня не випадкова. Все відпрацьовано до дрібниць. Все продумано до найменших психологічних деталей. Організація обезголовлена, енергетика знеструмлена… Все передбачено наперед, причому здійснено дуже професійно. Вилучено двох ключових осіб — Осман-огли і Професора. Але при чому тут Студент? Студент також «при чому». Він — фігура символічна. Андрій Браницький був улюбленцем… Зроблено не по-українськи чітко і логічно…

Якщо націонал-боротьбістів і справді переслідують не-українці з кількасотлітньою традицією «сискної» роботи, то справи набагато серйозніші. Отже, націонал-боротьбістів вважають небезпечними. Настільки небезпечними, що воліють радше їх знищити, аніж дати їм реалізувати свої чорні плани щодо «чорного списку», в якому Георгій бачив такі імена, від яких у нього хололо на серці…

Липинський здригнувся від того, як йому поклала на плече руку працівниця Музею.

— З вами все гаразд? — стурбовано спитала вона.

— Так… — розгубився він.

— Ми вже закриваємося…

— Зрозумів…

Парламентське життя несподівано втратило для Георгія будь-який інтерес. На допотопний політичний програвач поставили стару платівку під назвою «Тимчасовий уряд». Українська влада затіяла улюблену українську народну забаву — дерибан. Дерибан відбувається в незалежній Україні регулярно — щопівроку. Розподіл комітетів, так званий конкурс на посади керівних посад в адміністрації президента, зміна уряду. Якби не ці пристрасті по-українськи, то присутність влади в Україні взагалі не мала б ніякого сенсу, бо в країні по суті більше нічого не відбувається.

Здобичницька діяльність козаків у Дикому полі попервах була основною. Власне, українці й досі б сиділи на своїх призьбах, лузаючи насіння або співаючи, так би і не вийшли в Дике поле, якби не вона: фантастична можливість здійснювати цю захопливу процедуру. Диким полем проходили торгові каравани, блукали кочівники, які щойно пограбували караван… Пізніше здобичництво набуло більш цивілізованих рис: величезні військові трофеї, які за кілька років фантастично збагатили козацьке військо, що засвідчив козацький літописець Самійло Величко, продовжували бути приємною процедурою під час досить незрозумілою як для рядового козака метушнею, яку пізніше назвали національно-визвольною боротьбою українського народу. Ще пізніше — у добу Гетьманщини — здобичництво набуло нової форми — політичної. Дерибан всередині старшинської еліти мав цілком конкретні паралелі з сьогоднішньою дійсністю: рівень посади прямо пропорційний «вольностям», які отримує її власник.

Треба визнати, що колись в Україні все було чесніше: здобич ділили по заслугах. А тепер ситуація кардинально змінилася: внаслідок внутрідержавних маніпуляцій і незаконної авторитарності гаранта влада в Україні опинилася в руках тих, хто програв на виборах, тобто непрофесіоналів, і тих, кого народ не поважає.