Марина Гримич - Падре Балтазар на прізвисько Тойво

...Никитка відчув, що кінь під ним втрачає сили. Йому, що виріс у сідлі серед канадських прерій, було шкода тварини, однак жити хотілося більше. «Ще трохи, бадді [1] З англ. buddy у звертаннях — друже, брате. Тут і далі будуть вживатися такі позначення: з англ. — з англійської, гал. — галицизм (тобто слово, присутнє в галицькій говірці, в т. ч. сучасній), який перекочував в українсько-бразильську і україсько-канадську говірки; діал. — діалектизм, який вживається не лише в Галичині, а поширений в Україні; укр.-кан. — слово, що вживається в українсько-канадській говірці; укр.-браз. — слово, що вживається в українсько-бразильській говірці. , потерпи!» — шепнув він коневі у вухо, і той, дарма що був бразильцем, виявив усі ознаки розуміння: збадьорився і полетів стрілою вперед, натхненний дружнім ставленням дивного вершника, що кілька годин перед тим вискочив нізвідки до табуна, який мирно пасся на фазенді, заскочив саме на нього, неосідланого, і дивним чином злився з ним, примусивши безвідмовно робити все те, що йому було потрібно. Кінь від перших секунд проникнувся симпатією до того відчайдуха, дарма, що він керував ним зовсім не так, як це роблять бразильці, і тому намагався йому вгодити.

Никитці пощастило з конем. Він одразу його запримітив серед інших на тій фазенді. Бо мав бите око на коней. Як для Бразилії, то кращого не підібрати. Якби ще він був осідланим, і якби Никитка відразу побачив за деревом пастуха-вершника, що стеріг табун, то їхній з Бадді (так він для себе називав коня) слід давно прохолов би, поки ті фазендейро [2] Бразильський фермер, власник фазенди. роздуплилися б! А так... Погоня. А ще до того ж ці кляті вузькі бразильські стежки в прорубаних просіках непролазного чорного лісу! А ці крутояри, що майже вертикально здіймаються вгору, а потім зненацька обриваються донизу, і ці ліани, що провисають понад стежками і чіпляються за коня і вершника, і ця червона глиниста ковзка земля, що після дощу налипає коневі на копита, перетворюючи їх на гирі! Fuck! Fuck! Fuck!

Никитка «прострілював» бічним зором ліс. Хоч би тобі шпарка, хоч би тобі нірка, хоч би тобі прогалина! А ніц! Лиш чорна стіна дерев, обвитих мотуззям ліан, і непролазна троща. Щоб порятуватися від пере­слідувачів — єдиний вихід: гнати вперед! Хоча хтозна, що його там чекає — може такі самі фазендейро, як оці, що женуться за ним і намагаються вцілити в нього з рушниці? Ех, hit or miss! [3] Пан чи пропав! (з англ.).

Десь на денці його мозку ворушився хробачок: дурень ти набитий, Никитко! Свою кулю з таким же успіхом ти міг би заробити у своєму Доусон-сіті! І зовсім не обов’язково було пхатися за нею світ за очі! А то й, гляди, ніхто тебе і не вбивав би за картярський борг. Раптом тобі пішла б карта! Адже колись і тобі фортуна мала б усміхнутися! Помаленьку-потихеньку відбив би ти свій борг, а там, диви! — грошеняток назбирав би! А там — глянь! — викупив би назад свій клаптик землі на Клондайку і торбинку наґетів [4] Naggets — маленькі золоті самородки, які добувають на Юконі, зокрема, колись на Клондайку. назбирав би... А замість того... Fuck! Fuck! Fuck! Дурень! Утік! Нерви не витримали, коли після останньої гри його посадили в боргову яму.

Никитка знову почув за спиною улюлюкання переслідувачів.

Він заплющив очі й заволав на весь голос: «Святий Николаю, я тебе благаю, поратуй раба Божого Никитку!».

Кінь з останніх сил здирався на черговий схил яру... І ось обидва втікачі на самісінькому вершечку пагорба... І тут зненацька перед ними відкрилася дивовижна панорама: замість дикого лісу — величезне поле кукурудзи, крапельки води на зеленому листі, що залишив дощ, переливалися на сонці, немов обіцяючи Никитці, що все буде добре. Никитка зі свого авантюрного життєвого досвіду знав, що ще не можна радіти: ця краса і спокій можуть бути оманливими, однак мимоволі розслабився. Кінь, відчувши настрій вершника, також втратив пильність, і обидва майже скотилися з крутезного спуску. На останніх метрах кінь послизнувся на глинистій землі, проїхав кілька метрів уперед, як по ковзанці, різко загальмував, а його вершник по інерції полетів далі і зарив долілиць у багнюку.

...Перше, що він побачив, оговтавшись після падіння, було важке біле небо зі сліпучо-білим отвором, що, очевидно, був сонцем. «Я в раю?» — подумав він не без іронії, і цієї миті над ним схилилася чоловіча голова в крислатому капелюсі, під яким було засмагле, майже чорне обличчя з неголеною щетиною. За мить з’явилася ще одна голова в капелюсі... І ще одна... Никитка звівся на лікоть і ковзнув по поставах чоловіків поглядом: це були фармарі [5] Так в укр.-кан. говірці називають фермерів. , не схожі на бразильських фазендейро. Кожен з чоловіків тримав у руках дерев’яну палицю з кривою шаблюкою на кінці...