Марина Гримич - Падре Балтазар на прізвисько Тойво

Крихітка-Маврихітка навіть не посміхнулася:

— Хтось інший варитиме, — байдуже знизала вона плечима.

Ох ті дівочі плечі! Вузенькі, гостренькі, руки так і тяглися обійняти їх. А зась! Тепер він не хвацький парубок із заможної канадської фарми, не клондайкський золотошукач з купкою наґетів у кишені, він тепер як-не-як святий отець!

Крихітка-Маврихітка підійшла до якоїсь глиняної маленької буди посеред двору, яка нагадувала чимось вуличну піч на їхній фармі. Так і є! Крихітка-Маврихітка вправно відхилила заслінку, вигребла старий попіл, вимела мітлою пилюку, запхала в отвір сухих патиків і розпалила піч. Глиняна буда трохи покомизилася, кілька разів чихнувши порохами [30] Пилюкою (гал.). , а тоді помалу стала розігріватися.

Крихітка-Маврихітка взяла казанок, принесений з собою, і спитала:

— Отче, ви не хочете змити з себе порохи з дороги? Я якраз іду до потічка, можу вас провести до води.

Никитка здригнувся.

— Хочу, — тільки й спромігся вичавити він з себе. Настрій його суттєво погіршився: шансів обкрутити дівчину майже не було.

Никитка зайшов до хати, роззирнувся: що б його взяти з собою. Але тут не було не те що мила, а й рушника. Він узяв одну з верет, яка слугувала йому цієї ночі покривалом, і пішов за Крихіткою-Маврихіткою.

Ідучи за дівчиною, він помітив, що її одяг — дарма, що недбало вдягнений і не дуже новий, — був чистеньким, а її хода нагадувала похитування рибальського поплавка на воді.

А ось і річечка.

Крихітка-Маврихітка набрала в казанок води і зібралася була вже йти геть, щоб лишити «отця» на самоті, однак той легенько смикнув її за рукав:

— Тут диких звірів, бува, нема? А гадюк? Може, попильнуєш мене?

Крихітка-Маврихітка слухняно кивнула і сіла на горбку з червоної глини, що на кілька десятків дюймів здіймався над річкою, за кілька кроків від нього. Вона сіла навпочіпки, розчепіривши пальчики ніг, обійняла коліна руками і втупилась у воду.

Никитка роздягнувся по пояс і обмився холодною водою, розтершись полотняним рушником.

Час від часу він зиркав на Крихітку-Маврихітку, але та на нього ніяк не реагувала. Її меланхолійний погляд віддзеркалював блискітки води, що мінилися на вранішньому сонці.

Тоді він зняв сподні, і стояв таким, як на світ народився. Знову подивився на Крихітку-Маврихітку.

Вона не відводила погляду від потічка. Їй усе це було нецікаво.

Никитка почав митися, і тут — чи то вода на нього так подіяла, чи то чарівний ліс, ачи нечистий його під’юдив, ачи його батярське минуле, — він голосно скрикнув, аби притягнути до себе увагу і погляд Крихітки-Маврихітки:

— У-у-у! Яка зимна водичка. Бррр!

За його планом, вона нарешті помітить молодого симпатичного отця, який стоїть перед нею голяка, заверещить, закриє очі руками і втече до лісу.

Однак Крихітка-Маврихітка, відірвавши очі від води, зміряла його байдужим прозорим поглядом, при цьому жоден м’яз не ворухнувся на її обличчі. Переконавшись, що на отця не напав дикий звір і не вкусила гадюка, вона знову втупилась у воду.

Никитка лише посміявся зі свого невдалого залицяння. Йому захотілося зачерпнути долонею пригоршню крижаної води і облити нею Крихітку-Маврихітку. Однак він стримався: не гоже падре Балтазару так жартувати зі своїми парафіянками.

Марушка, як з’ясувалося, була акушеркою, причому «з дипломом», до того ж вважалася у Новій Австрії найкращою варилихою. Її кликали на всі весілля і похорони навіть із сусідніх колоній. Вона, як то кажуть, могла з сокири зварити смачнющу юшку. Інші господині заглядали їй через плече, намагаючись збагнути, яке чар-зілля вона кидає у страви, пильнували, яке чарівне слово вона каже. Однак її ні на чому незвичному не могли впіймати. Вона все робила неначе знехотя, недбало, зі скляним поглядом, кожен раз додаючи в одну й ту саму страву різну травичку, яку сама ж і збирала. Бувало, бреде вона стежкою, нахилиться, придивиться до якоїсь рослинки, зірве листочок або квітку, понюхає, пожує і — або викине, або запхає собі в кишеньку фартуха, і неначе забуде про неї, а згадає лиш тоді, коли почне готувати їсти: вийме прив’ялий букетик, знову принюхається до нього, відбере одну з рослинок і кине до зупи [31] Суп (гал.). . І зупа вийде знаменита.

А от до роботи в полі чи коло худоби вона була негодна. Бере в руки мотику, а за кілька рядків зомліває.

Про це розповів падре Балтазару сам Петро Угрин, що перевідав його того ж дня.