Марина Гримич - Падре Балтазар на прізвисько Тойво

...Що далі просувалася процесія, то меншала в Никитки надія втекти звідси...

Нарешті з’явилася перша хатина понад дорогою. Поряд — друга, третя, четверта... Всі, як близнюки, однакові. Навколо хат — розчищений ліс, однак не весь, а лише дрібні дерева і кущі. Виглядало, що Нова Австрія — це продовження лісу, лише прорідженого. Могутні сосни заввишки по десять метрів розкинули свої крони, схожі на пласкі парасольки. За хатами тулилися господарчі будівлі, невеличкі городці, усюди вільно ходила живність — кури, свині, корови, пси.

Той дядько, який постійно повторював «Ти мені дивись», як з’ясувалося, звався Петром Угриним і, схоже на те, був у новоавстрійській громаді на кшталт війта. Він з гордістю показував на рівненький рядочок акуратних обійсть, що стояли обабіч дороги, повторюючи безупинно: «Дивіться, падре, як файно, все рівненько, все чистенько, як у Австрії!».

«Цікаво було б подивитися, як воно в Австрії», — подумав Никитка.

— Видите, у нас — село! Хатка до хатки, обійстя до обійстя! А в інших русинських кольоніях хати розкидані попід дорогою по півкільометра одна від одної. То біда! Люде мусять жити, як звірі у лісі, кожен сам по собі — ні до кого прихилится, ні з ким погомоніти.

«Ви ще не бачили канадських фарм! Ті — за десятки кілометрів одна від одної! — подумав Никитка. — І спробуй доберися до сусіда взимі [21] Узимку (гал.) по двометровому снігу за п’ять кілометрів при морозі мінус тридцять!»

— А ми жиємо громадою, у нас усе вкупі, як у Старому краю! Тіки ліпше, бо теперка маємо поля, паші і лісу удосталь.

«Святий Николаю, вони, бігме, думають, що я зараз умру від щастя!» — зіронізував Никитка, подумки звертаючись до свого спасителя.

Нарешті вони дісталися до маленької халабуди, схожої на те, чим у Канаді називався шек [22] З англ. sheck — маленька повітка, сарайчик. . Це була досить простора хатина, збита з дощок, між якими зяяли незашпакльовані шпари [23] Шпарини (гал.). . Вікна були незасклені і закриті ставнями. Хатина була запущена. Петро Угрин йому пояснив, що це перша новоавстрійська хата, тут жили гуртом першопоселенці протягом кількох місяців, поки на кожному шакрі [24] Шакр, шакер, шякр — (укр.-браз.) земельний наділ. не було вибудувано по хаті для кожної родини.

— Вибачєйте, отче, ми не були готові, що ви так скоро прибудете до нас!

Халабуда справила гнітюче враження на Никитку. Не те, що він був розбещений розкішшю: яка там розкіш на фармі піонера [25] Першопоселенця. ? А будучи на Клондайку, — йому взагалі доводилося жити в наметі серед зими, поки він з компаньйоном не поставив зруб на своїй ділянці... Але в цій занедбаній хатині відчувалася якась незахищеність від зовнішнього, ворожого до Никитки світу.

Поки новоспечений падре стояв, понуривши голову, на порозі свого нового житла, всередині закишів мурашник: жінки відкривали віконниці, жіночки змітали павутину, мили підлогу, чоловіки занесли бамбетль з пахучим сіном і двома полотняними простирадлами.

Петро Угрин, помітивши мінорний настрій падре Балтазара, поспішив його заспокоїти:

— Отче, не журіться, ми вам поставимо нову хату, файну, велику, будете собі жити, як у Бога за пазухою!

Шворок [26] Мотузка (гал.). на шиї у Никитки стягнувся ще тугіше.

«Святий Николаю, ми про таке не домовлялися!» — запанікував він.

І поки «падре» розмірковував про дивні викрутаси своєї долі і вів подумки розмови зі святим Николаєм, з хатини ураз усі зникли — миттю, як за помахом чарівної палички, і на її нового мешканця навалилася темрява — зненацька, як напад дикого звіра, що чатував на тебе у лісовій пущі.

До хатини впритул підступав ліс, Никитку затисла в кільці непрохідна стіна тропічної рослинності. То був не той несерйозний прерійський гайок, де вовка чи койота видно здаля, — це був живий монстр, у шерсті якого гніздиться комашня; підступна звірюка з волохатими лапами, виряченими очима з великими чорними зіницями, з гострими, гачкуватими кігтями, з роздвоєним отруйним язиком, з довгим голомозим хвостом, що обвивав свою жертву кільцями. Цей монстр цілу ніч зітхав, стогнав, скрикував, схлипував, шарудів, смердів, душив своїми лапами.

Никитка мордувався на бамбетлі: йому кололо, свербіло, мурмедило [27] Нудило (діал.). . Він чув, як монстр шкрябає своїми загнутими кігтями по хатині, випускає зі своєї шерсті навалу комашні, яка чорною гарячою живою лавою ворушиться, заповзає до хатини, приваблена смаком гарячої Никитчиної крові котиться до його бамбетлю, розпорошується серед сухих хрустких травинок сінника і вгризається тисячами гострих кровососних хоботків в його тіло...