Марина Гримич - Падре Балтазар на прізвисько Тойво

— А фойси для чого вам?

— Трощу вифойсовуємо. То бразилян [41] Бразилець (укр.-браз.). навчив нас фойсувати. І їсти манжоху навчив. І садити манжоху [42] Маніоку (укр.-браз.). навчив. Отак беремо муди [43] Паростки (укр.-браз.). , поцюпаємо-поцюпаємо землю, встромимо туди паросток — і воно там жиє!

Никитка скривився.

«Святий Николаю! Ти мене зумисне сюди прислав, щоб я пожалів за Канадою? І чого я, дурень, тікав з неї?».

Никитка перенісся думками на Клондайк. Близька його серцю природа, полярна ніч і полярний день, валування собак, що просяться до упряжок, картярсь­кі баталії, безсоромні танцювальні шоу, звабливі оповіді про те, хто і як забагатів, хто і де знайшов «золоту жилу», хто і де загинув від голоду чи холоду чи зірвався зі скелі у воду, чи кого засипало в майні [44] В шахті (укр.-кан., від англ. mine). .

Клондайк — це справжнісінький Вавилон: там згрудилися в одну купку американці, англо-канадці, франко-канадці, аборигени, норвежці, німці, росіяни, ірландці, шотландці, французи. Там не має ніякісінького значення — хто ти і звідки ти родом. Там ти просто золотокопач.

Заробляння копійки важкою працею фармаря день у день, рік у рік — це не для нього. Власне, він навіть і не встиг призвичаїтися до фармарської праці, оскільки батько купив фарму, коли йому було вже чотирнадцять років, а в двадцять він втік на Клондайк. Його аж ніяк не приваблювала перспектива надірвати собі здоров’я, як це сталося з батьком, і померти у тридцятип’ятирічному віці. Він хотів усе і відразу: приїхати на Клондайк, виграти в карти велику суму, записати на себе або й купити шмат землі десь на віддаленому «кріку» [45] Creek — ручай, річечка, рукав річки, (з англ.): саме в ручаях і річках Юкону водиться золото, яке тут досі намивають. і почати намивати золото... золото... золото...

Власне, в Бразилію він втік не лише ховаючись від покарання за борги, а й з надією добряче заробити на золотокопальні або на шахті із добування дорогоцінних камінців. Він вірив, що йому вдасться і самому колись стати власником майни.

В його плани не входило довго затримуватися в Новій Австрії, де все нагадує йому безвихідь піонерського фармарування...

Тим часом невблаганно наближалася неділя. Никитка відганяв від себе надокучливі неприємні думки. Будучи в душі авантюристом, він ще сподівався, що коли гарненько попросити святого Николая, то може таке статися, що переб’є заплановану службу Божу. І він намагався не думати про те.

Однак новоавстрійці не давали йому забути про неділю, вони все пам’ятали. Селяни відділили половину хати під церкву, пообвішували її веретами, поставили стіл, на нього — хреста і дві грубі сукані свічки, настромивши їх на пляшки, закриті кольоровим папером. У двох горщиках поставили квіти. Над цим «престолом» вони розвісили величезну шовкову верету з великими торочками. На столі поставили ікону, миску для свяченої води, а з букетика сушених квітів, обплетених биндою [46] Стрічкою (діал.). , зробили кропило.

Ось і настала вона, злощасна неділя. Парафіяни «падре Балтазара» зібралися в його хатині і навколо неї, скупчившись попід вікнами.

Стоячи спиною до пастви і лицем до щойно змайстрованого ним із дерева розп’яття на стіні, він скоса глипнув на Крихітку-Маврихітку. Вона забилася в куток, і він бачив її обриси краєчком лівого ока, коли трохи прикривав повіки і скошував погляд убік. Вона дивилася чи то на нього, чи то крізь нього своїм прозорим поглядом.

Никитка подумки звернувся до свого покровителя: «Святий Николаю, я знаю, що тобі хочеться із мене покпинити, спостерігаючи, як я тут буду корчити з себе святого отця, але прошу тебе, може б ти не робив цього, га? Може б ти, той-во, якось владнав цю справу? Не заради мене, а заради цих бідолашних людей. Ти ж сам бачиш, як їм тут ведеться посеред пущі! То не варто через такого пройдисвіта, як я, псувати їм і без того нелегке життя!».

Падре Балтазар перехрестився, набрав у груди повітря і розпочав:

«Той-во... Во ім’я отця і сина і святого духа, і нині і присно і во віки віків...».

«Амі-і-нь!» — почулося з-за його спини у відповідь, — дружне і затяжне.

У Никитки, тобто падре Балтазара, всередині все обірвалося. Така обізнаність парафіян зі святою літургією його не тішила. Він відчував, що його зараз швидко викриють як нахабного авантюриста, засвищуть і проженуть з фойсами геть з Нової Австрії. І навіть святий Николай не поможе йому!