Марина Гримич - Падре Балтазар на прізвисько Тойво

Він розгубився, не знаючи, що робити далі.

Несподівано його смикнула за рукав жіночка і спитала:

— Отче, а проповідь буде?

— Проповідь? — здригнувся падре Балтазар. — Той-во... Аякже, буде!

«Святий Николаю! Чого ти мене не попередив про проповідь і виставив мене на посміховисько? От тепер сам виправляй ситуацію!» — подумки звернувся він до свого патрона.

Єдине, що Никитка знав про проповідь — це те, що спершу треба розказати якусь історію, а потім до неї додати «поученіє». Так робив піп Анікій. Ну що ж, тільки вперед! Назад дороги нема! З богом! Або — зі святим Николаєм!

Той-во... Нині — той-во... — неділя. Здавалося б, ну що з того, що неділя? Неділя, як неділя. Одна з тих багатьох неділь, які були і які будуть... Отак-о.

Той-во... шо я хтів сказати?.. Ага, неділя.

Для нас... той-во... тобто для мешканців колонії Нова Австрія — це особлива неділя, бо ми з вами... той-во... маємо першу службу Божу.

Скажу вам, мої дорогі парафіяни, той-во, що бідуєте ви на цій землі тєжко. Нездалу дали вам землю... той-во... невигідну для хлібороба, скажу я вам... Все горбки і ліси непрохідні. Отак-о. Так не має бути.

А як же має бути? — спитаєте ви мене. І матимете рацію. Ви маєте повне право мене це спитати. Адже я — не якийсь-там пройдисвіт... Я... той-во... ваш — парох, який... той-во... приїхав до вас у цю... той-во... жунглю, щоб вести вас, мов сліпих кошенят, до... той-во... світла великого!

Оповім-но вам історію, як один чоловік з наших, таких-от як ви, вибирав собі землю. Тіко не тутка, а в Канаді. Звали того чоловіка Василь Живка.

Приїхав він до Канади зі Старого краю не зо своїми земляками — наші стали приїздити до Канади та Бразилії на десять літ пізніше, — а з німцями, що жили в його околиці. Поки доїхав, то гроші, що назбирав для подорожі, проїв. Надумав він податися на заробітки. Нарадили йому німці піти пошукати роботи на базарі, де продают худобу. Німці дурне не нарадят, бо знали, що Василь знаменито коло коней ходит. Отут його і запримітив один старий каубой, а по-вашому, по-бразилянському, — ґаушо [48] Ґаушо — те саме, що в Аргентині гаучо — південноамериканські «ковбої», що займаються вирощуванням великої рогатої худоби на пампасах. — і забрав його на своє ранчо. Став Василь ходити коло коней. Та й доробився до того, що назбирав грошенят, і жінку з дрібними дітьми спровадив зі Старого краю. Отак, з усією родиною жив Василь у того старого каубоя кілька років, поки троха доробився до того, що надумав купити собі фарму. Поїхав Василь троха на північ прерій шукати фарми, та й той-во... не знав як: у ліпшому місці фарма дорога, а нездалої він не хтів. Не те, щоб він не мав грошей на добру фарму. Мав. Але грошей на вітер не волів кидати, тож надумав узяти дику землю. Так можна зробити в Канаді й донині. Гомстед [49] Від англ. homestead — земельний наділ розміром 60 акрів в дикій природі, який отримували канадські піонери за 10 доларів для облаштування його під ферму. називається. Береш дикий парцель за 10 долярів, і починаєш господарку з нуля: чистиш ліс, а потім ореш і сієш. Вільної землі в Канаді було тоді багато. Але як потрафити на файну землю, та ще й в чужому краю? Цьому ділу наш чоловік ніколи не вчився, бо сидів на парцелі, що дістався від батька, а батькові — від його батька. І рідко який хлоп землю купував. А тут: що вдіяти? Ще коли земля розорана, коли там щось росте, то вже ліпше видко. А коли там один буш, хащі та трясовина — що робити? Як вгадати, як та земля родить у тих лютих канадських зимах?.. Біда та й вже! І от нарадили Васильові в земельному офісі взяти собі провідника-француза. І хоч Василь не любив дарма гроші платити, тут він надумав не скупитися. Французи на преріях вже мешкали добрих сто років, вони добре знали що й до чого і були знаменитими провідниками для новоприбулих. Сіли Василь з П’єром Барнабо на веґон — то такий віз, як ваша карроса, тільки ліпша, вкрита матерією, — і поїхали по околицях. Васильові очі розбігалися від тих акрів, що їх роздавала новопоселенцям Канадська залізниця [50] Практично земельні наділи першопоселенцям канадських прерій роздавала залізнична компанія, яка була власником тих земель і проклала трансканадську залізницю. Це було їй вигідно з тих причин, що у такий спосіб обживалися землі навколо прокладеної в дикій природі колії, і в такий спосіб поверталися інвестиції. майже задарма. 160 акрів, це майже втричі більше, ніж ваш шякр. Була б його воля, схопив би він перший-ліпший гомстед, та й вже! Але П’єр казав йому: не спіши, то не годний гомстед: тут немає слу [51] Джерело води (укр.-кан., з англ slough). , а тут — забагато каміння, а тут — один мад, а тут бобер сі водит, індіяни будут лихі, що ти їхні мисливські угіддя відібрав і будут ще довго тобі землю топтати; а там — земля незручна, горбкувата: як захочеш орати плугом, не потрафиш; тут також не селися — бо тут кругом живуть чужі тобі англіки, ні з ким буде словом пере­кинутися, як не тобі, то твоїй жінці. Врешті-решт Василь узяв гомстед поміж поляками і німцями, а пізніше, як свої стали наїжджати, то селилися коло нього, коло свого. На той час Василь вже виконав усі зобов’язання по гомстеду [52] Оплата за гомстед і офіційне закріплення за власником відбувалося лише тоді, коли за три роки господар розчистив не менше 20 акрів землі і поставив хату і хоча б одну господарчу будівлю. : вирубав 20 акрів лісу і став сам фармарувати не згірш від англіка чи німця. Тепер він сам став для новопоселенців провідником. Файним провідником. Люде його слухали. Брали те, що він їм радив. А, бувало, попадеться серед наших людей упертюх, який думає, що все знає: витягне торбинку з землею зі старого краю і порівнює суху землю з живою, і пробує землю на язик і нюхає її. Часом потрафить взяти добру землю, а часом — ні.