Марина Гримич - Падре Балтазар на прізвисько Тойво

Отак-о.

І що я хтів цим сказати? Той-во... Поученіє таке: Бог знає що робит. Якщо він вас оселив у сій жунглі, якщо ви так тєжко гаруєте в ній, значить він щось від вас хоче. І як взнати, що він від вас хоче? Для того він і послав мене, нічтожного раба божого, аби просвіщати вас і наставляти на путь істинний. Амінь!

Никитка прокинувся від того, що голова розколювалася на шматки. Учора парафіяни на честь першої служби Божої зорганізували фесту [53] Забава, свято (укр.-браз., з португ.). , тобто празник — з пирогами, голубцями, борщем, киселем, товченою картоплею зі шкварками. А Петро Угрин поставив перед отцем цілу бутлю самогонки з цукрової тростини, подякувавши у такий спосіб за те, щo тому вдалося вигнати бісів з його небоги: вона знову почала посміхатися, сміятися і жартувати.

Никитка і сам не впізнавав Крихітки-Маврихітки: він не зводив з неї очей під час фести. Вона смішила гурт жінок, які щораз вибухали голосним реготом. Чи, бува, не з нього вона кепкує?

Щоб позбутися нервовості, він мимоволі прикладався до самогонки. Напевне, зачасто. Не те, що він не був призвичаєний до алкоголю, зовсім ні. Вони в Канаді також гнали на своїй фармі мунлайт [54] На фармарських околицях самогонка (укр.-кан., з англ. moonlight). , а на Клондайку він за відсутності грошей пив справжнісіньку отруту — нефільтроване віскі, яким зазвичай золотошукачі прополіскували зуби і спльовували на підлогу, бо пійло смакувало, як карболка. І нічогісінько йому не було, як з гуски вода. Видно, у північному кліматі тіло на алкоголь реагує інакше, ніж тут, у цій клятій Бразилії. Його, бідолаху, роз­везло, як хлопчиська...

Никитка трохи пом’яв собі голову. Боляче було навіть очі розплющувати. Пересиливши себе, він узяв верету, що слугувала йому і покривалом у ліжку і рушником, рушив, похитуючись, до мілкого потічка.

Холодна вода його трохи привела до тями. Він занурився з головою і затамував подих. Коли закінчилося повітря в легенях, він випірнув, потім занурився ще і ще раз. Трохи освіжившись у такий спосіб, він ліг у воду при березі і став дивитися на невеличкий водоспадик, що розколочував під собою руду глину. Далеко цій калабані до розлогих канадських річок, а особливо до тих юконських річищ, що гонорово течуть поміж вулканічним камінням або ж нуртують поміж скелями. Вода там прозора і кришталево чиста. А в потічках — золото, золото, золото...

«Ет!», — зітхнув він, згадавши, що його мрія так і не здійснилася. Він так і не назбирав торбинку наґетів!

Наґети — золоті юконські самородки — нагадують людські ембріони. А для Никитки це були маленькі живі істоти. Їх так приємно тримати в руках! Спершу вони охолоджують долоню, а потім, ввібравши тепло твого тіла, починають тебе гріти... Золотий пісок також приємний на дотик: запхаєш руку у полотняний мішечок, а там — шурррх! шурррх! шурррх!

Никитка лежачи охолоджувався собі у воді, і раптом його обпекла думка, що він може лишитися тут, у бразильських чагарях, на все життя! Він нервово стрепенувся: «Ні! Ні! І ще раз — ні! Святий Николаю, ти ж не зробиш цього зі мною?».

Никитка вирушив у Бразилію за золотом і дорогоцінними камінчиками. Якщо йому не пощастило на Клондайку, то може доля посміхнеться тут? — припускав він.

Але доля не посміхнулася, а насміялася з нього, підіславши до нього на пристані в Паранаґві жульманів, які продали йому квиток до ґаушівського Порту-Алегру [55] Бразильські ґаушо переважно проживають в штаті Ріо-Ґранде-до-Сул, столицею якого нині є Порто-Алегру. замість Морру-Велью [56] Місто в штаті Мінас-Жірайс, де є великі поклади золота. , де знаходилися британські золоті копальні. А там — пішло-поїхало: Никитка зв’язався з ґаушо на свою голову. Ті його радо прийняли, коли він обіграв усіх на змаганнях з родео під час барбек бронк райдінґу [57] Bareback bronc riding — приборкання неосідланого «дикого» коня, сидячи верхи. . Здобувши солідний грошовий приз, він найнявся до них підзаробити ще більше грошей на перегоні худоби на північ — до Санта-Катаріни. Нечистий його поплутав — він, замість купити на зароблені гроші квиток до золотокопалень у Мінас-Жерайс, зробив невдалу спробу поцупити коня на фазенді, куди він з ґаушо пригнав худобу. Він хотів утекти з ним, за що мало не поплатився головою. Святий Николай порятував його, і опинився він ось тут, у дуже дивному місці, де змушений грати дуже дивну для нього роль...

Як же вибратися звідси?