Марина Гримич - Еґоїст

— Он якраз на горизонті з'явилася така «рухістка», — зауважив Георгій.

У ресторан увійшли Бородачі. Ольга віднедавна стала займатися жіночими проблемами в якійсь асоціації боротьби проти торгівлі жінками. Здається, більш віддаленої від цієї теми людини і годі було знайти. Ось і зараз, вловивши, про що йде мова, Ольга сказала, що не розуміє жінок, яких захищає. Спершу дівчата їдуть за кордон, щоб заробляти своїм тілом, а потім іще чимось незадоволені. Чому вони роблять із себе жертв? Вони ж ідуть на цей крок свідомо!

— Тобі не можна і на кілометр наближатися до тієї установи… — сказала Марина. — Не можна засуджувати тих жінок. Щоб працювати в твоїй асоціації, треба бути трохи «курвою», щоб «залізти в шкуру» тих молодих повій, зрозуміти психологію і логіку їхньої поведінки. Ти надто моральна для цієї роботи.

— Може, й так, — погодилася Ольга. — Поряд зі мною працює одна жінка, яка, розпитуючи «жертви» про їхню «роботу» за кордоном до найменших інтимних дрібниць, отримує справжнє фізичне задоволення від розмов. А з яким захопленням вона все те переповідає! І навіть не може сховати це задоволення під маскою співчуття й обурення за увесь жіночий рід!

— Напевне, є щось штучне в таких організаціях! — засумнівалася Марина.

— Справа просто в грошах. Одним — я маю на увазі міжнародні фонди — нема куди їх дівати, а іншим, тобто нам, — їх бракує, і ми згодні досліджувати будь-що, аби вони тільки нам платили гроші! — зробив свій висновок Денис.

— А я думаю, — озвався Георгій, — щоправда, моя думка виглядатиме дещо крамольною, — що українки в усі часи були хорошим товаром. Вони завжди поповнювали невільничі ринки. Саме українки. І не треба пояснювати це географічним положенням нашої «багатостраждальної» батьківщини. Українські жінки були товаром, який користувався не лише шаленим попитом, а й шаленою пропозицією…

— Ти хочеш сказати… — підвела брови Марина.

— Я хочу сказати, що в гаремах українським жінкам було не так вже й погано. В усякому разі вони не голодували і не гнули спини в полі. Тож, окрім насильницького і брутального викрадення жінок, існувала цілком цивілізована торгівля жінками за їхньою ж згодою і навіть бажанням… Звичайно, і тоді існували випадки, коли жінці не щастило і вона потрапляла в руки якихось садистів… Але це були винятки, дуже повчальні, дуже сумні, але винятки. А закономірність була не такою вже й захмареною.

— Ти — цинік! — сказав Денис і розсміявся.

— Я — реаліст. Ви ж знаєте, я завжди любив історію, і вчив її не за підручниками, а за першоджерелами. Я чомусь підозрюю, що мандрівки українок у світ за пошуками щастя і любові — одна із найстабільніших ознак української соціальної традиції.

Розмова виявилася палкою, тож усі втратили контроль над кількістю випитого. Тим більше, що пили хороше кримське вино.

Георгій сидів між двома подружніми парами і спостерігав. Що для Ільчишиних і Бородачів значить сім'я? Чи чесні Ільчишини, коли грають в ідеальну сім'ю? Що тримає в шлюбі Ольгу і Дениса? Чи може бути сім'я щасливою? Ці питання дуже цікавили Георгія. Час від часу він уявляв, що поряд з ним сидить Єва у ролі його дружини. Але варто було лише подумати про це, як він здригався від почуття страху і ще чогось… Чогось такого невловимого…

Розмова за столом поступово перекинулася на тему принад відпочинку в межах батьківщини. Денис сказав, що йому бракує Вітренчихи у парламенті і, відповідно, у парламентському санаторії. Її присутність будь-де — це завжди ін'єкції адреналіну, незалежно від того, де вона перебуває: на парламентській трибуні, на вуличному мітингу чи на волейбольному майданчику санаторію «Парламентський».

— Хотів би мати таку дружину? — закінчив свою тираду питанням до Георгія Денис.

— Ні. Вона швидко втомлює. Та ще й б'ється…

— Зате з нею ніколи не нудно!

— У мене інший ідеал…

— Звичайно, для Вашої Величності потрібна не жінка-руйнівник, а жінка-творець…

Георгій хотів був сказати: «Так точно!», але схаменувся: чому ж тоді його тягне до цієї революціонерки Євдокії?

Марина пильно подивилася на нього. Він зловив її запитальний погляд і знітився. Георгій був готовий розтерзати Марину за цю її манеру бачити його наскрізь… Вона, немовби зрозумівши це, відвернулася. На її обличчі застиг той холодний вираз, яким вона хотіла висловити свою ігнорацію.

Заграла музика, і він запросив її на танець.

— Що ти від мене хочеш? — спитав Георгій Марину.