Марина Гримич - Еґоїст

— А що — я вам заважаю?

— Мені — ні! — весело зауважив Ігор, даючи потужну подачу.

Георгій пустив «соплю», або, як каже Ільчишин по-галицьки, «шмарку».

— Таж ти навіть тримати правильно ракетку не вмієш! — стала знущатися над Георгієм Марина. Це був її стандартний підлий прийомчик підриву психологічного стану Ігоревого супротивника.

— Звідкіля ти знаєш? Ти ж узагалі не вмієш грати в теніс! — подаючи, перемовлявся з нею Георгій.

— А це зовсім не обов'язково. Чукча — не гравець, чукча — глядач!

— Марино, прошу тебе, не відволікай мене! — попросив Георгій.

— Ще чого! Щоб ти виграв у Ільчишина? До речі, на що ви граєте?

— На ресторан.

— Ну все, Георгію, тобі капець! Ігор ніколи такої можливості не пропустить, щоб на дурняк дати мені наїстися!

— А про тебе мова взагалі не йшла у зв'язку з рестораном!

— Як це так? Невже ви зібралися без мене їсти? Негідники! — жартувала Марина. — Невже ти, мій давній мій друг, хочеш, щоб я померла з голоду? Скупердяй!

— Ти так говориш, немов доля матчу вже вирішена!

— А хіба ні? Ти вже можеш розслабитися! Перемога за нами!

— Ти мене точно до могили доведеш своїми знущаннями! — нарешті розсердився Георгій.

— Я вже цю фразу чую двадцять років. І вже двадцять років обіцяю привести тобі на похорон циганський табір! І все ніяк не складається!

— Прикуси язика!

Так вони перемовлялися, і, природно, Георгій програв.

— З тебе — ресторан! — оголосив Ігор, тиснучи Георгієві руку.

— Тільки без Марини! Бо її нагодувати неможливо. Я так без штанів лишуся.

Нарешті він зачепив її за живе.

Вона надулася і відвернулася.

— Бородачів беремо? — спитав Георгій, витираючись рушником.

— Беремо! — сказала Марина. — Що я робитиму за одним столом з двома еґоїстами?

Утім в ресторані, поки не прийшли Бородачі, Марина почувалася між двома еґоїстами цілком нормально. Вони говорили про те і про се — трохи про політику, трохи про кулінарію, трохи про особисте.

— Вип'ємо за те, — запропонувала Марина, — щоб наступного разу, зібравшись разом, ми вже були в поповненому складі: не один проти двох, а двоє проти двох!

Випили, однак Георгій вирішив уточнити:

— Двоє проти одного — це ми з Ігорем проти тебе?

— Може, й так! — несподівано погодилася Марина. — Адже з точки зору розвитку цивілізації, життя — це постійна боротьба жіночого і чоловічого начал. Тож я у даний момент складаю меншість, і це мене дискримінує!

— Улюблена тема сучасних жінок! — скривився Георгій. — Жінку неможливо дискримінувати, якщо вона з цим не згодна.

Ця думка дещо збентежила Марину. Вона навіть перестала жувати.

— Я думаю, ти частково маєш рацію.

— Дякую за «частково».

— До речі, що ти мав на увазі? — допитувалася Марина.

— А те, що, опиняючись у стрип-барах чи на ідіотських конкурсах краси, я, окрім жалю до красивих дівчат не відчував нічого. Я не бачу в цьому ніякої естетики, а тільки грубу дискримінацію. А жінки, замість того, щоб палко бити себе в груди на гендерних конференціях, спершу б розібралися поміж собою: чи самі вони хочуть бути дискримінованими, чи ні.

Марина замислилася, а потім, наморщивши чоло, сказала:

— А ти не намагався подивитися на це з іншого боку: жінки, примушуючи в стрип-барах чоловіків пускати слину і ще щось, по суті дискримінують чоловіків, свідомо педантично перетворюючи їх на безвольне фізіологічне м'ясиво.

Тепер настала черга Георгія замислитися.

— Може, ти також маєш рацію… Якось років з десять тому мені довелося опинитися на одному стрип-шоу досить близько до сцени. І от я почув крізь музику і шум аплодисментів розмову двох дуже чуттєвих стриптизерок, які, кланяючись після виконаного танцю публіці, крізь зуби перемовлялися: «Боже, які козли!» Це було сказане таким тоном, що я перелякався: ці жінки холоднокровно і тверезо роблять з чоловіками те, що їм треба: видоюють з них величезні гроші, зароблені мозолястими руками й інтелектом. І при цьому почувають до чоловіків не більше, аніж огиду…

— От і я про це! — згодилася Марина. — Однак, погодьтеся, це лише один бік реальності. А інший говорить за те, що патріархальність ще дає про себе знати на побутовому рівні. Ось, наприклад, щодо мене: нікого не цікавить, що я особистість: головне, щоб на столі був обід, а у шафі — випрасувані сорочки. Правда, любий?

Тут у розмову вступив Ігор:

— Котусю, ти помиляєшся! Ви — жінки — самі не знаєте, чого хочете. Зараз настав такий час, коли жінка має право вибирати між домашніми сімейними цінностями і кар'єрою. І ви розгубилися, бо хочете одне і друге водночас. Ви проголошуєте, що сильні, а підсвідомо бажаєте бути маленькими пухнатими кішечками, мрієте, щоб вас пестили великі і надійні чоловічі руки. Жінка женеться за двома зайцями, а оскільки це зазвичай безрезультатно, то вона від цього дратується і починає брати участь у всіляких жіночих рухах…