Марина Гримич - Еґоїст

Чесно кажучи, Георгій здивувався, побачивши Дениса в санаторії. Багаті депутати тут не відпочивають.

Липинський пішов скупнутися. З моря він спостерігав за двома жіночими фігурками: одна повненька, друга худорлява. Це були Марина з Ольгою. Георгій спробував уявити поряд з ними Євдокію…

«Євдокія… Цікаво, а як вдалося їй уникнути мого розчарування після нашої близькості?» Георгій замислився. Нарешті він може спокійно обміркувати все. Георгій любив плавання в морі за те, що воно давало можливість подумати, зосередитися, абстрагуватися. У морі все виглядає зовсім не так, як на суші. Морська вода розслабляє м'язи і нерви, тим самим звільняючи думку, очищаючи мозок від зайвого, штучного, наносного.

Пливучи в море, Георгій аналізував подумки той шквал, який називався його першою близькістю з Євдокією. Спогади тих кількох годин, проведених з нею, розмилися, він не міг чітко відтворити деталі. Однак він відчував напевне: вона і в ліжку поводилася не як повія, не як баба, а як партнерка.

«Ну що це зі мною? Треба викинути її з голови! Раз і назавжди! Мені не потрібна жінка, сповнена всіляких небезпек! Я хочу бачити поряд жінку, яка створюватиме домашній затишок, а не руйнуватиме його своїм анархістським божевіллям. Я люблю порядок, а не анархію! І що за дурень придумав, що анархія — мати порядку? Що за дикість! Стоп, а чому ні? Те, що я вважаю державним українським порядком, насправді є непорядком, тож процес руйнації останнього, тобто непорядку, врешті-решт „працює“ на порядок… Чи не так? Що за абракадабра! Треба очистити пам'ять від усього зайвого. А зайвим у цей момент є все, що лишилося в Києві. Треба навчитися насолоджуватися життям. Треба навчитися жити. Хоч як дивно, а це останнім часом йому не вдавалося. Його життя було не справжнім життям, а грою, він не жив, а грав за якимись штучними, створеними невідомо ким правилами. А так хочеться пожити! Звичайним земним життям! Колись треба починати! Почну сьогодні! Може, зіграти з в теніс?»

Георгій часто грав у теніс з Андресюком. Він був найсимпатичнішим депутатом серед «есдеків», оскільки, здається, був позбавлений соціал-демократичної кланової ознаки — підступності. Андресюк був завжди усміхнений, доброзичливий і привітний, чим суттєво відрізнявся від однопартійців. Грав у теніс чесно і відкрито. Цим підкуповував.

Фанатично любив теніс Михайло Ратушний. Щоправда, на жаль, він не потрапив до парламенту, поступившись місцем зайвому баласту тупуватих бізнесменів. А шкода, його беззастережний радикалізм часом дуже потрібний у нинішніх парламентських дискусіях. Ратушний грав у теніс точнісінько так, як і в політичні ігри, — ризиково, не озираючись на авторитети, не боячись за наслідки, широко махаючи ракеткою — і в прямому, і в переносному значенні.

Проте найчастіше Георгій грав з Ільчишиним.

Грати з Ільчишиним в теніс — суцільне задоволення. Він — інтелектуальний і дуже досвідчений гравець, а окрім того, шульга, що чудово володіє різаними ударами і крученими подачами, тож виграти в нього майже неможливо. Щоправда, за кілька років спілкування з Ільчишиним в парламенті і на тенісному корті Георгій навчився одного прийому, який зрідка приносив йому перемогу у двобої з Ігорем. Це був не технічний, а психологічний прийом: спершу треба піддатися Ільчишину, дати виграти йому два сети, а може, навіть і два гейми. Потім треба почати побиватися:

«Ой, та в тебе, Ігоре, виграти просто неможливо! Та ти, Ільчишине, такий гравець! А в тебе, Ігоре, такий ударисько!» Поки Ільчишин слухає ці лестощі, починає втрачати свою пильність. Дивись — і вже «рівно», дивись — і вже «більше», дивись, і гейм твій. Ось і другий… Так і гру можна виграти ненав'язливо. Головне, щоб на корті не було Марини, бо тоді Ільчишин починає випендрюватися, а Марина під'юджувати його на нестандартні комбінації і смертельні для противника трюки.

Ось і цього разу гра складалася для Георгія пречудово, поки не почувся голос Марини, що наближалася зі своїм дитячим виводком до кортів. Ільчишин, почувши голоси свого лев'ячого прайду, стрепенувся і тут же зробив свій підступний фінт: обманну подачу.

Георгій розізлився:

— Марино, ти невчасно!

— Якраз дуже вчасно, мамусечко! — не згодився з ним Ігор.

Георгій зрозумів, що він уже програв, незважаючи на те, що поки що вів 3:1.

— Марино, ти не можеш погуляти деінде в іншому місці?