Марина Гримич - Еґоїст

— Я від тебе? І що це тобі в голову стукнуло? Це я тобі потрібна. Як посередник між тобою і Євою.

Георгій ще більше роздратувався. «Нічого я такого не хочу. Я хочу позбутися Єви, а не добитися її!»

Йому було цікаво, чи знає Марина все про Євдокію, тому спитав:

— Я не знаю, в яких ти стосунках з нею, але… чи тобі відомо, що вона… Що вона… — не докінчив він.

— …не така проста, як здається на перший погляд? — завершила його питання Марина і сама ж і відповіла: — Я тебе попередила про це перша. Пам'ятаєш? Тоді, на британському прийомі…

— Що ти мала на увазі?

— Те ж саме, що й ти…

— Не говори зі мною так! Відповідай: ти знаєш щось про націонал-боротьбістів?

— Припустимо, що не знаю.

— Припустимо, що знаєш! — різко обірвав її Георгій. — Пояснити мені, що це значить? І навіщо воно мені?

— Відпусти мене!

Георгій міцно її тримав. Він хотів добитися від неї відповіді. Проте вона не була настроєна на цю дискусію.

— Зараз покличу Ільчишина і пожаліюся, що ти до мене чіпляєшся! — сердито випалила Марина, вирвалася від нього і сіла за стіл.

Вони остаточно зіпсували настрій один одному.

— Георгію, це вже зовсім негуманно до Марини! Кажи: що ти їй таке сказав, що в неї пропав апетит? — пожартував Ігор.

— Доконали ви мене! — розізлилася Марина. — Я їм не більше від вас! Просто я їм із задоволенням! Я все роблю із задоволенням: їм, п'ю, працюю, люблю! Тому в мене все гарно і виходить. Я люблю життя! Навіщо мені цим дорікати раз у раз?

Ігор злякався: якщо зараз Марина влаштує розгон, то перепаде всім — від нього аж до директора ресторану.

— Все, котусю! Все! Я з усім згоден! Тільки не хвилюйся! Давайте замовимо десерт!

Тим часом на протилежному кінці стола зав'язалася суперечка у Бородачів.

— Денисе, тобі не можна солодкого! — скомандувала Ольга. — У тебе підвищений цукор!

— Мовчи, вобло! — несподівано у відповідь огризнувся той.

Усі за столом завмерли. Денис набрався до неможливого.

— Ти мені тут не командуй! Плоскодонка! Не тисни на мене! Мегера!

Усім стало ніяково. Усім, окрім Ольги. Вона простягла руку і взяла його за підборіддя:

— Ти, Бородач! Сконцентруй свій погляд на мені! І слухай уважно! Ти — нікчема! Ти — втілення нікчемності всіх тих мужиків, які видерлися на верхівку суспільства! Ви сидите там своїми зомлілими задами й уявляєте, що схопили бика за роги! А самі тримаєтеся за свої власні роги! Ви на своєму віртуальному Олімпі безнадійно відстали від життя! Якби ви знали, як ви нас дістали своїми віртуальними політичними іграми, своїми віртуальними стражданнями за долю України і своїми далеко не віртуальними простатитами!

Тепер здивовані погляди сконцентрувалися на Ользі. Здається, вона теж перебрала.

— Нічого собі! — аж підскочила на місці Марина. — Це ж треба було так постаратися, щоб довести незворушну Ольгу до такої стадії! Що він тобі наговорив, Олько?

— Я вже не можу з ним жити! Якби ви знали, які афери він крутить з такими ж, як і він сам! Шахер-махер-парикмахер! Хто править Україною? Кому не лінь — тільки не професіонали, тільки не українці, тільки не чесні люди…

— Мовчи, стерво! — рявкнув Денис до Ольги.

— Е ні! — заперечила Марина. — Олю! Я хочу ще! Скажи їм в очі всю правду!

Ольга встала із-за стола і, похитуючись, уперлася в нього руками.

Георгію стало жаль її. Вона не розуміла, що робить. Він тихенько смикнув її за рукав:

— Не треба, Олю! Потім жалкуватимеш!

Ольга поглянула на нього затуманеним поглядом, і її очі наповнилися сльозами:

— А ти?.. Ти, чому ти не захотів на мені одружуватися? Це через тебе я вийшла за цього ідіота!.. Через тебе!..

Георгій почервонів. Він терпіти не міг жіночих сліз і звинувачень. Тим більше йому було дуже незручно перед Денисом. Георгій перелякано глипнув на друга, проте той виглядав цілком спокійним.

— Що тебе в мені не влаштовувало? — продовжувала скиглити Ольга. — Що я робочо-селянського походження? Так? Що я недостатньо вишукана для тебе? Ну то й що? Зате я б тебе любила!

Денис гидливо скривився. Він був зовсім п'яний.

Марина, також відчуваючи деяку незручність, спробувала перевести розмову на іншу тему:

— Щось холодно стало! Поїхали додому!

Усі піднялися з-за столу. Георгій махнув офіціанту:

— Рахунок!

Цього разу Ольга схопила його за рукав:

— Скажи, чому ти досі не одружився? Через мене, правда ж?

— Ні, — холодно сказав Георгій. Він ледь стримався, щоб не вигукнути: «Та як ти тільки таке могла подумати? Ти ніколи мені не подобалася! Навіть трошки!»