Марина Гримич - Еґоїст

Георгій не обурювався, ні. Він сприймав це як факт. Як реальність. Специфікою українського політичного життя є те, що тут належність до певної партії чи політичної сили має особистісний контекст. Якщо ти комуніст — ти людина похилого віку, ностальгійно-старомодна, живеш на одну зарплату, яку чесно заробив. Якщо ти соціаліст, то ти те саме, що й комуніст, лише національно свідомий. Якщо ти в пропрезидентській компанії, то ти: а) порядний монархіст, або: б) національно несвідомий прагматик. Якщо ти «есдек», то повинен мати всі риси Великого Комбінатора. Якщо ти «бютівець» — то революціонер-руйнівник.

Серед «нашоукраїнців» також два варіанти — або ти: а) мрійливий романтик, або: б) національно свідомий прагматик. Цікаво, що при такому розкладі дуже легко могла б відбутися рокіровка: пропрезидентський варіант А дуже подібний до «нашоукраїнського» варіанта А. Пропрезидентський варіант Б за цинічною практичністю може порівнятися тільки з «ес-деками», а за нецинічною практичністю — з «нашоукраїнським» варіантом Б. Чому поділ на політичні сили відбувся саме таким чином, як є тепер, а не інакше? Бо політика в Україні базована не на ідеології, а на особистісних характеристиках лідера, що є, до речі, нормальним для всієї історії української етнополітики.

Липинський полюбляв здійснювати по-думки шахово-політичні рокіровки, розігрувати різні шахово-політичні комбінації і уявляти, що з цього вийшло б. Такі роздуми дещо стримували його роздратування під час засідань Верховної Ради, коли розглядалися декларативні і заздалегідь мертві законопроекти, які просто не можуть працювати в нинішній дійсності; або коли лунали юридично некомпетентні обговорення непогано виписаних законів; або коли йшла пуста балаканина.

Узагалі, щодо останнього, то Георгій вважав, що політичні дискусії в парламенті надзвичайно потрібні. Без них взагалі немає сенсу в парламенті: закони можуть писати професійні юристи, і краще від депутатів. Призначення парламенту інше. Георгій завжди згадував мамині слова про те, що якщо хочеш зрозуміти якесь явище, найперше задумайся над словом, що його озвучує. Простеживши етимологію слова, ти піймаєш глибинну суть явища. Слово «парламент» походить від «говорити», тож основна функція парламенту — говоріння, внутрішньодержавна комунікація, акумуляція й осмислення всієї важливої для державної справи інформації, що поступає з усіх куточків країни, від усіх верств населення. Лише в дискусії народжується істина, лише в парламентських дебатах можна скласти докупи всі шкельця великої мапи України.

Липинський був противником стереотипу, за яким ідеальний парламент — це місце, де просто приймаються законопроекти. Ідеальний парламент — це те місце, де відбувається державотворення. Тож він любив ті дні, коли видавалася щаслива нагода продемонструвати народу, що не в кабінетах чиновників, а тут, у цьому залі, є горщик, де вариться державний борщ. Саме тут, а не на Банковій, твориться історія — жива історія, яка цікава народу і всьому світу.

Сьогодні Георгій не знехтував можливістю продемонструвати свою особисту участь у цій самій живій історії. А усвідомлення того, що слова, які лунають під куполом, чують не лише вони — депутати, — а й уся країна, додавало йому почуття самодостатності, яке дуже потрібне таким еґоїстам, як і він. Він виступив з політичною заявою — досить палкою і водночас цілком пустою, зате дуже ефектною у плані політичного шоу. Виборцям вона обов'язково сподобається.

Парламент перебував у передчутті літньої відпустки, тож на його засіданнях відчувалася передканікульна нетерплячка. Депутати були неуважні, нестримані, недисципліновані, несерйозні та ненадійні. Георгій дивився на них заздро: вони могли собі дозволити невдовзі розслабитися. А він — ні. Вони за кілька днів рвонуть на Канари, Мальдіви або в свою сільську хатинку… А йому — зась. Проблеми не відпускали його.

На фірмі він з'являвся дедалі рідше. Перебування у колись обожнюваному офісі з виглядом на Київ з висоти пташиного польоту травмувало його. Щось подібне до видовища сплюндрованого батьківського дому. Він віддав своїй фірмі значну частину свого свідомого життя, а ось тепер, незважаючи на зовнішній європейський лоск, вона вмирала. Тихо і беззвучно. Жодної грошовитої справи, яка бодай частково б покрила його борги… А ще це відчуття загрози… Ганна Миколаївна, працюючи проти Пупця, як завжди, робить багато «хвиль».