Марина Гримич - Еґоїст

— Вони вже давно вас вирахували, — пояснив він. — Не питайте: я не знаю як. Я прийшов, бо… — він розгубився. — Бо хочу сам у всьому розібратися…

— А хто тобі дав право? — спитав викличним тоном Студент із зовнішністю фанатика-царевбивці.

Георгій замислився. „А й справді: хто йому дав право стромляти носа в чужі справи? Та й навіщо мені це? Взагалі-то я прийшов до Євдокії. Як до жінки. І я зовсім не розраховував на безглузду дискусію“.

— Ну, то я пішов! — примирливо відмовив він. — Вибачте, що потурбував!

Він і справді вже пішов до виходу, аж тут озвався Професор, дуже подібний до сухотного різночинця:

— Стій!

Георгій з тону зрозумів, хто тут головний.

— Поговорімо!

Липинський обернувся. Професор підвівся зі свого крісла і відразу ж опустився.

Георгій спостеріг, що той сидить на хутряній підстилці, незважаючи на те, що за вікном було літо.

Липинський стояв перед цією групкою чоловіків і почувався ніяково у своєму костюмі за тисячу доларів, сорочці за сто доларів і черевиках ручної роботи. Він уперше в житті відчував, що його стильність абсолютно безглузда у цьому житті. Тим більше тут. А зараз вона взагалі працювала проти нього.

Члени таємної групи дивилися на нього поглядом, який красномовно свідчив: що ти можеш розуміти про нас? Ти, що носиш ці дорогі й абсолютно нефункціональні речі? Ти, що можеш витрачати такі шалені гроші на щось матеріальне? Ти, що з жиру казишся і не знаєш, що на себе начепити! Як можеш ти, денді, розумітися на тому, що є свобода, а що є справедливість?

„Краще мені було б піти звідси. Нічого доброго для себе я звідсіля не винесу. Мені не до вподоби ця похмура компанія“, — сказав собі подумки Георгій.

— Ти можеш поставити нам запитання, які тебе цікавлять, — хрипким тоном дозволив Професор і закашлявся.

Георгію не лишалося нічого іншого, як прийняти правила гри.

— Вас багато? — спитав він.

— Небагато, всього кілька тисяч.

„Ого!“

— Ви вважаєте тероризм прийнятною річчю?

— Ми не терористи.

— А хто ж ви?

— „Асенізатори суспільства“.

— Ви вважаєте нормальним, коли гинуть невинні люди?

— Ні. Ми намагаємося уникати цього. Однак ми — фаталісти. Наші дії спрямовані проти конкретних людей, державців, яких ми вважаємо злочинцями. Якщо випадково загинуть невинні люди, то це фатум.

— Ви віруючі?

— Звичайно. Фанатично віруючі.

— І що каже з цього приводу Святе письмо?

— Це Хрестовий похід.

— Проти держави?

— Так.

— Припустимо, ви добилися свого: ви зруйнували державу. Що потім?

— Зруйнувати державу — неможливо. Ми тільки руйнуємо її.

— Не розумію.

— Важливий лише сам процес. У даному випадку процес руйнації.

— Що він дає?

— Відчуття свободи.

— Кому?

— Народу.

— Як ви собі уявляєте процес руйнації держави?

— Педантичне знищення всіх представників і символів влади.

— На їхнє місце прийдуть інші.

— Я ж сказав: важливий сам процес.

— При чому тут свобода?

— Акт знищення представників чи символів влади викликає сум'яття у самій структурі влади. Народ одразу ж користається цим сум'яттям і бодай якийсь час має свободу дій.

— Ви вважаєте себе патріотами?

— Так.

— Але ж, руйнуючи державу, ви автоматично ставите під загрозу її незалежність? Ваші дії, ослаблюючи свою державу, створюють передумови включення її в склад могутнішої держави.

— Тепер не ті часи. Окрім того, у нашому списку „точкових ударів“ — представники не тільки України, а й можновладці-сусіди.

— Ви усвідомлюєте, що ви — злочинці?

— Наші вчинки можуть поцінувати лише наші правнуки.

Георгій відчув, що в нього мокре чоло. Він поліз шукати хусточку в кишені і не знайшов. Краплина поту стекла по його обличчю просто на білосніжний комір дорогої сорочки.

Його переповнювало тільки одне бажання. Втекти звідси і забути все, що він тут почув. Однак ноги неначе вросли в підлогу.

— Хто ви всі? — ковтнув він слину.

— Ми всі — твоєї крові. Ми всі нащадки колишньої української еліти.

— Що вам поганого зробила ця держава?

— Кожна держава є антиморальною за своєю суттю, оскільки обмежує людську свободу. Проте одні держави — меншою мірою, інші — більшою. Наша держава якраз є надто аморальною.

— Різдвяна акція — це серйозно?

— Так. Це різдвяний подарунок українському народу…

Георгій обвів усіх поглядом. Перед ним сиділи зазомбовані люди.

— Мені треба йти! — різко сказав він.

Професор підвівся.