Марина Гримич - Еґоїст

Він гуляв нічним парком і мугикав собі під ніс якусь дитячу англійську пісеньку.

Напівдорозі його хтось наздогнав. Георгій почув важке дихання. Невже Денис?

Він обернувся. Так, він. Чи не він? Денис був у брезентовій куртці з капюшоном.

— Це я, не лякайся, — прошепотів Денис.

— Що за маскарад? — незадоволено буркнув Георгій і пішов далі, немов втікаючи від нього.

Денис, важко дихаючи, підтюпцем побіг за ним.

— Не відвертайся від мене! — благально захрипів той. — Вислухай мене!

Георгій мовчав. Поява Дениса вибила його з колії.

— Слухай, Денисе! — зірвався Георгій, якому стало безмежно жаль себе, свого зруйнованого психологічного комфорту, який несподівано прийшов до нього і так само несподівано розвіявся. — Скажи мені — чому я? Чому ти приходиш саме до мене?

— Більше мені нема до кого. — прохрипів той.

Вони стояли серед нічного парку. Георгій усе ще сподівався, що він піде геть, тому сказав:

— Моя тобі порада: іди додому. Ніщо так не допомагає, як сім'я.

«Хто б казав!» — посміявся із себе подумки Липинський.

Денис заскавулів:

— Я самотній! Ти собі не уявляєш, що значить бути самотнім, маючи сім'ю, фірму і, як колись казали в наші комсомольські часи, громадське навантаження. Ти навіть не уявляєш! Ти не розумієш, що значить, прийти додому і розуміти, що вони тобі чужі, вони живуть на чужій планеті, вірніше, на супутнику моєї планети, і вони вічно обертаються навколо мене, не залишаючи мені ні крихти свободи, і самі вони не в змозі подолати мізерну відстань до мене через об'єктивні закони гравітації.

«Кепські справи. Відомий політичний діяч, керівник могутньої юридичної фірми, поважний батько сімейства, законспірувавшись у бомжа, ловить на вулиці Георгія, який завжди — в університеті, в аспірантурі, в бізнесі, в політиці в університеті, — був більше конкурентом, аніж другом.»

Георгій розвернувся і пішов швидким кроком додому. Денис зрозумів це як знак згоди, тож задріботів за ним, усе ще важко дихаючи.

Перед порогом дому Георгій неначе завагався. Він зупинився, обернувся і пильно подивився на Дениса.

— Тільки одна умова. — Він зробив паузу. — Без дурних розмов.

Денис був згоден на все. Він кивнув:

— Точка.

Нагорі вони сіли на кухні, включили телевізор.

— Їсти будеш?

Денис кивнув.

Георгій оглянув його:

— Може, приймеш душ?

Поки Денис мився, Георгій поставив для товариша варитися рис, зробив салат, запарив креветки, витягнув пива. Самому йому їсти не хотілося. Розмовляти теж.

Вони сиділи і мовчки дивилися новини.

Георгій скоса дивився на Дениса. Що з ним сталося? Буквально за кілька тижнів він із самовпевненого чоловіка, в якого завжди все складалося найкращим чином, перетворився на беззахисного заляканого звірка, зацькованого і божевільного. Георгій зрозумів: йому не відкараскатися від Дениса і від його проблем. Все одно доведеться розбиратися.

«Чому я? — повторював подумки Георгій, тарабанячи пальцями по столу. — Чому саме тепер?».

Денис довго мовчав. Нарешті сказав дуже серйозно:

— Мені капець.

— Кому ти потрібен? — роздратувався Георгій.

— Мені капець. — повторив той. — Якби ти знав, що в тому документі! — закричав він.

— Ти обіцяв! — гаркнув на нього Георгій.

Той покірно замовк.

Вони втупилися у телевізор. На екрані з'явилася група молодиків з татуюваннями. Вони тримали транспаранти, на яких був зображений голий король. Георгій підсилив звук.

«Група анархістських молодиків називає себе націонал-боротьбістами…»

— О! А ти казав, що в нас в Україні анархістів немає, — пирхнув Георгій.

— Принаймні в Міністерстві юстиції вони не зареєстровані. Підпільники чи що? — і собі зацікавився Денис.

— При чому тут голий король?

— Маразм якийсь.

«Націонал-боротьбісти висловили обурення проти дій Росії щодо Грузії. Своєю акцією вони намагалися збурити громадську свідомість українців проти неоколоніальної політики Росії.»

— Хоч хтось в Україні підтримав Грузію, — задумливо сказав Георгій. — Бог нас покарає, їй-бо: ми мовчимо, а через кілька років Росія те ж саме зробить з нами.

— Тіпун тобі на язика! — перехрестився Денис.

«Програмою мінімум українського анархізму є встановлення на майдані незалежності пам'ятника Борису Єльцину — батькові української незалежності. Програма-максимум — руйнація держави як такої, — сказав лідер нової політичної сили Андрій Семенко»…