Марина Гримич - Еґоїст

А щодо Антипова Бородач пожартував, що не встигне Георгій отямитися, як опиниться з ним в одній партії, в одній фракції і в одному політичному ліжку: Антипов уже давно підбирається до політики саме з Георгієвого боку, намагаючись «трахати» її лідерів. Георгія ця новина примусила скривитися. Однак йому стало розуму проковтнути її мовчки.

Липинський піднявся і підійшов до вікна. Його фірма знімала офіс у великому модерному офісному центрі, розташованому на одному з київських пагорбів. Оренда коштує шалені гроші. Зате краєвид з вікна який! Розташування офісу має принципове значення. Тут не можна економити. Клієнт повинен відчувати впевненість у своєму адвокаті, у фірмі, до якої звернувся. Тож має значення навіть невимите вікно в офісі, яке в підсвідомості клієнта розвиватиме недовіру. «До речі, треба помити вікно», — подумав Георгій і сів за робочий стіл. Він почав автоматично розпечатувати кореспонденцію.

Конверт без зворотньої адреси. Пише анонім? Так. Цікаво, що за лист. Власне, це не лист, а одна фраза: «Тобі є що втрачати».

Георгій спокійно вклав листа у машинку для знищування паперів.

У руки потрапило запрошення від Вільсонів на прощальну вечерю. Їхній термін перебування в Україні завершувався. Шкода. Це взірцева дипломатична пара, яка вносила в дипломатичну спільноту в Україні — значною мірою напівпрофесійну — солідність і респектабельність.

Георгій пробіг очима запрошення: «Містер Липинський і місіс Єва…» Чудово! Неабияка нагода знову побачитися з Євдокією!

Липинський набрав телефон Ханенків, який за його допомогою знову підключили. Поки малий Георгій кликав маму до телефону, старший почув у трубці чоловічі голоси, які про щось активно дискутували.

Георгій здивовано відзначив, що ревнує. Йому було соромно і водночас шалено хотілося дізнатися, хто там у них удома. В ньому боровся інтелігент, який переконував, що не можна принижувати себе і даму розпитуваннями, і закоханий чоловік, який прагнув знати все і відразу.

— Добрий вечір, Єво!

— Добрий вечір!

— Хто там у вас мітингує? — невправно пожартував Георгій.

Євдокія запнулася.

— Це... мої друзі... — холодно відмовила вона таким тоном, що йому перехотілося запрошувати її на вечерю до Вільсонів. Він хотів було покласти трубку, але Ханенкова тихо додала:

— Не переживайте, Георгію, це не те, що ви думаєте!

Звідкіля вона знає, про що він подумав? Його кинуло в піт.

— Я ні про що не думаю! — запально, і навіть аж занадто запально, поспішив запевнити її і відразу відчув, як це штучно прозвучало.

Опанувавши себе, він якомога спокійніше передав їй запрошення Вільсонів. Вона зраділа, однак висловила свою радість дуже стримано. Здається, вона не хотіла, щоб її чули гості, які, здається, прислухалися до розмови.

Головне на дипломатичному прийомі — уміти, по-перше, відповідно вдягатися, а по-друге, вести невимушену світську бесіду, бажано іноземною мовою. Від цих двох властивостей великою мірою залежить, чи запросять вас на наступний прийом.

В Україні зовсім своєрідна манера жінок вдягатися на прийоми, дещо дисонанс на до європейських традицій. Європейські жінки віддають перевагу кольору, фактурі й вишуканому лаконізму. На українських прийомах жінки чомусь завжди вбрані в чорне, а за стилістикою одяг має яскраво виражений характер українського дуже пихатого постсовкового бароко.

Що ж до манери спілкуватися, то тут українці також пасуть задніх. Найкращими співрозмовниками для зарубіжних дипломатів є не найвищі посадовці, які ще живуть у традиціях старої неосвіченості, а молоді другорядні чиновники, які набагато краще від своїх начальників розбираються в усіх нюансах економіки, політики, права і дипломатичного етикету.

Георгій зараховував себе до щасливих винятків посадовців вищої ліги, з якими зарубіжним професіоналам цікаво спілкуватися. Він був приємно здивований, що Євдокія поводилася на прийомі як дружина професійного дипломата. Чи, може, йому це тільки здається? Може, він втратив об'єктивність? Може, він надто суб'єктивно ставиться до її чеснот, перебільшуючи їхню цінність?

Ні, він не помилявся. Вона справді чудово вписувалася в атмосферу дипломатичного прийому. Навіть факт того, що її запросили на прощальний прийом, говорив багато про що. У британському посольстві існує жорсткий відбір запрошених. У цьому плані британці набагато вимогливіші, аніж, скажімо, американці, які віддають перевагу кількості перед якістю. Хоч як дивно, однак найбільше американські прийоми нагадували російські. Чинник супердержав суттєво впливає на соціальну поведінку її представників. В американських і російських дипломатичних прийомах відчувається широта народу-шовініста і його зверхня поблажливість до аборигенів. Це неможливо приховати і викорінити. Хоча… американці чесно намагаються позбутися цієї вади: їх спеціально вишколюють для роботи в країнах «третього світу». Кандидат на місце роботи в Україні повинен уміти вдягати маску лагідного, однак суворого пастиря. Що стосується російських послів, то вони поводяться в Україні, як «батюшки» у своїй парафії, де розвелося багато розкольників. Європейські прийоми значно стриманіші від російських і американських. Тут ви почуваєтеся не як представник вічно інфантильного народу, а як представник народу-партнера.