Марина Гримич - Еґоїст

Прощальний британський прийом не був багатолюдним, а товариство відзначалося добірністю. І це приємно вражало Георгія. І той факт, що на нього запросили не тільки його, а й Євдокію, яку вони бачили раз у житті і яка не була офіційною дружиною Георгія, свідчило про те, що подружжя Вілсонів оцінило її. Липинський не без задоволення відзначив також, що з їхньою парою Вільсони розмовляли трохи довше, аніж з іншими гостями. Такі маленькі деталі, дрібні порушення етикету мають продемонструвати особливе ставлення.

Прийом відбувався на зеленій англійській галявинці, у затишному подвір'ї, що прилягало до будинку посольства. Прийшли Ільчишини. Марина та Ігор були надзвичайно красивою, цілком європейською й енергетичною парою. Їх дуже любили запрошувати на прийоми. Він — скандинавської зовнішності, вона — середземноморської. Георгій знав Марину ще з університету, а з Ігорем познайомився вже в парламенті. Марина мала аналітичний розум і природне почуття гумору. Колись в університеті вони з Георгієм товаришували. Йому стало цікавою думка Марини про свою нову знайому.

— Я хочу тебе познайомити з однією подружньою парою, — сказав Георгій Євдокії.

Проте тут відбулося дещо несподіване. Євдокія і Марина, побачивши одна одну, кинулися обніматися:

— Ми сиділи за однією партою! — пояснила Євдокія.

— Ми не бачилися сто років! — додала Марина.

Цікавий поворот, — подумав Георгій. І поки жінки активно розмовляли бесідували, він з приємністю поспілкувався з Ігорем.

Наговорившись удосталь, Євдокія та Марина підійшли до своїх партнерів. Георгій, піймавши мить, коли Єва відійшла, аби поставити свій порожній келих на столик, спитав у Марини:

— Що ти про неї скажеш?

— Це жінка якраз для тебе, — сказала та. Георгій довіряв Марининій думці. — Тільки... — запнулася вона.

— Що «тільки»?

Марина мала таку саму дурну звичку, як Євдокія: спершу заінтригувати словом «щоправда», або «тільки», а потім байдуже додати «та ні, нічого.» Це що: шкільні традиції?

— Тільки від неї можна чекати будь-яких несподіванок! — засміялася Марина і лукаво додала: — Як, утім, і від мене. Правда ж, татусику?

Ігор кивнув, і вони ніжно поцілувалися в уста. «Голубочки!» — подумки зіронізував Георгій. Його завжди цікавило питання: чи щирі вони в своїх почуттях, чи вони грають на публіку? До речі, така демонстративна поведінка люблячої подружньої пари на публічних акціях психологічно виправдана, вона неабияк підкуповує можливих партнерів Ігоря. Пам'ятаючи Марину в студентські роки, він здивовано відзначав її метаморфозу з «кішки, що гуляє сама по собі» на «мотрону». Він навіть спитав якось в Ільчишина: «Признайся, що ти з нею зробив, що вона перестала „дряпатися“. На що той жартома відповів: „Я її приручив“. На цьому прийомі Георгій переконався: Ільчишини були абсолютно природними. І він їм позаздрив.

„Треба діяти!“ — вирішив Георгій і після прийняття повіз Євдокію не прямо до її дому, а, зробивши великий гак містом, опинився, немов випадково, біля свого будинку.

— Тут я мешкаю! — сказав він невинно і хотів був додати: „Чи не хотіли б ви подивитися, як я живу?“, однак Євдокія випередила її:

— Ви хочете спитати, чи не хотіла б я подивитися, як ви живете? Так? Я це зрозуміла з маршруту, який ви обрали: з Десятинної через Печерськ на Тарасівську. — Вони зробила паузу. — Ну, що ж. Раз привезли — ведіть, показуйте. Тільки без сексу, будь ласка.

Георгій втратив мову. Євдокія нетерпляче зайорзалася на сидінні:

— Послухайте, вибачте, якщо я вас образила, однак на мене вдома чекає дитина! То ми йдемо чи ні?

Георгій мовчав.

— Тоді поїхали додому! — скомандувала Євдокія і уточнила: — На Тарасівську.

Усю дорогу вони мовчали. Коли він зупинився, вона вийшла з машини і, притримуючи дверцята, сказала:

— Дякую за чудовий вечір.

У її голосі було щось на зразок спроби примирення. Однак він не піддався на спокусу розчулення. Він холодно розпрощався і поїхав геть.

Побачення не вдалося. Удома Георгій довго дивився на себе у велике дзеркало і дивувався: що з ним не так? Теоретично він мав би бути мрією життя цієї безробітної вчительки математики. А практично вона зігнорувала ним.

„Викинути її з голови!“ — наказав він собі суворо, лягаючи спати.

Те ж саме він повторив уранці перед дзеркалом.

Однак, здається, аутотренінг не діяв. „Нічого. Я — впертий!“ — переконував він самого себе.

Через труднощі у фірмі Георгій з'являвся в парламенті рідко. Переважно четвергами, коли відбувалося голосування.