Марина Гримич - Еґоїст

В його адвокатській фірмі зламався маленький швейцарський годинничок. Працівники, немов відчуваючи внутрішню напругу, дозволяли собі деякі „вольності“, які раніше катеґорично не допускалися.

Георгій не міг дивитися на це спокійно. Він зібрав нараду і досить різко і жорстко повідомив, що ніякі угоди фірма не розриватиме. Він упевнений, що всі справи вони виграють, а це головне. На решту моментів, у тому числі моральних, — усім заплющити очі. Принаймні тимчасово. Їм добре у його фірмі. Це факт. Якщо буде добре йому, Георгію, буде добре і їм. А благополуччя Георгія і його фірми зараз залежить від двох справ — Антипова і Пупця. Тож нехай Таміла Сергіївна і Олексій Олексійович закасають рукави і працюють далі.

На Георгієве здивування, Олексій Олексійович не виявив своєю мімікою великої радості. Що вже казати про Тамілу… На Липинського дивилися перелякані погляди інших співробітників. Він ніколи так не поводився. Ніколи. Він умів приховувати своє роздратування за маскою усміхненого і доброзичливого шефа. Йому стало незручно від цих поглядів, і він спробував виправдатися:

— Розумію: я зараз трохи несхожий на себе. Однак є моменти в житті, коли треба сказати „треба!“ Ось я і кажу вам це слово „треба!“ Вважайте, що ми рятуємо фірму. І тому зараз усі методи доцільні, у тому числі не надто моральні.

Ганна Миколаївна прокашлялася. Вона завжди так починала свою довгу лекцію щодо моральних принципів юриста з яскравими історико-юридичними ілюстраціями. Георгій був не готовий до дискусії з нею, тому випередив її:

— Ганно Миколаївно, а вас я попрошу зайти до мене на розмову пізніше.

— Коли? — суворо перепитала Феміда в Шиньйоні.

— Я вам повідомлю. І ніякої самодіяльності! Справа Пупця Вас не стосується.

Ганна Миколаївна стала роздувати ніздрі, однак щось їй підказало не зачіпати у цей момент болючу тему. І вона стрималася.

Георгій обвів усіх поглядом.

„Я їх роздавив. Так. Я їх розчавив своїм авторитетом. Своїм авторитаризмом. Своїм еґоїзмом.

Та-ак. Таміла пішла буряковими плямами. Чому ж Льошка-маніяк не радіє? Ірина Марківна зберігає олімпійський спокій, однак я підозрюю, що твориться у неї в серці. Вона сподівалася, що я не допущу цієї критичної ситуації, що я знайду вихід. Старий Ридикюль вірив, що я прийму рішення, яке не зашкодить ні фірмі, ані її репутації. А що таке репутація? Це міф. Он Денис у своїй юридичній фірмі прекрасно живе без цієї „бездоганної“ репутації і заробляє грошей утричі більше, аніж я. Я не знайшов виходу достойно вийти з цієї ситуації. Не знайшов. Я не хочу бути „благородним“. Я знаю: в цій країні мені мого „благородного“ вчинку не пробачать. Я не хочу ризикувати кар'єрою. Я не хочу ризикувати фірмою „Липинський і К?“, я не хочу ризикувати справою мого життя. Не хочу!“

З наради розійшлися мовчки, не дивлячись один одному у вічі. Спини людей були згорблені і неначе спазмовані.

Георгій переконував себе у тому, що він зробив правильно. Однак кого-кого, а себе обдурити так і не зміг. Він став нервово ходити по своєму кабінету. Стіни давили на нього. Стеля давила. Георгій не міг більше перебувати у цьому приміщенні. Він вибіг на вулицю, прошмигнувши повз Ірину Марківну, мов той кіт, який щойно нашкодив.

Сівши за кермо, Георгій усвідомив, що не може навіть керувати машиною: тремтіли руки. Він не знав, куди йому податися. Зараз би йому не завадила підтримка близької людини, коханої жінки. Але такої немає. А та, кого він би хотів бачити на цьому місці, уперто його уникає. Еґоїстка!

Стоп! Георгій зловив себе на цьому слові. Еврика!

„Вона — еґоїстка! Вона — страшна еґоїстка! Тепер усе стало ясно, як божий день: таж вона точнісінько така, як я! Саме так я колись поводився з жінками! Точнісінько так само! Що ж я вимагаю від неї, якщо сам такий?

Треба зосередитися. Я зробив велике відкриття. Я зрозумів її. А це вже пів справи. Знати психологію супротивника — це вже напівзавойований супротивник. Так… Якщо я хочу мати Євдокію… треба…. Що треба? Треба спершу розробити логічний план. Отже, передусім варто уявити, що я — це вона. Та-ак… Треба подумати… Що я, будучи еґоїстом, хотів від жінки? Щоб вона не набридала. Це раз. Щоб вона на ламала мій ритм життя. Це два. Щоб вона була однодумцем. Це три. Щоб вона була вправна у ліжку, не примушуючи мене до додаткових зусиль. Це чотири.