Марина Гримич - Еґоїст

Він схопив Георгія своєю спітнілою рукою за шию. На лобі й губах проступали краплини поту.

— Я думав, я зможу… Але я не можу. Не можу! — пошепки закінчив він, дихаючи Георгію в обличчя тютюном і перегаром.

Георгій поплескав його легенько по спині:

— Усе буде добре, старий! Усе добре! — і повів його до ліжка.

Уранці Георгій прокинувся від стуку вхідних дверей. Підвівся, щоб наздогнати Дениса, але потім передумав: з Богом!

Євдокія не дзвонила. Отже, він не справив на неї враження. Георгій голився і уважно роздивлявся своє обличчя. Для будь-якої іншої жінки він — заповітна мрія. Чого б вони не віддали за ніч, проведену з ним, або за запрошення в ресторан, яке подарував він цій незнайомій жінці. А вона. Георгій із здивуванням відчув, що йому аж ніяк не хочеться засуджувати цю Єву. Навпаки, він шукав причину у собі: що в ньому не так? Може, він недостатній аристократ як для неї? Дурниці. В її фінансовому стані. А, може, вона має чоловіка? А я зробив їй майже непристойну пропозицію. Ні, вона не схожа на жінку, що має чоловіка.

Пересуваючись по місту машиною, він завжди намагався прокласти маршрут через вулицю Тарасівську. Це йому приносило якесь нове відчуття, раніше невідоме. Приємний щем і збудливе хвилювання. Йому достатньо було просто подивитися на старий дореволюційний будинок, і його серце радісно і шалено калатало. «Як пацан» — сміявся з себе Георгій.

У Георгія в житті було чимало жінок. Однак у цій ситуації він просто розгубився. Як йому поводитися? Наполягати на зустрічі? Чи викинути Євдокію з голови? Увесь попередній досвід був геть непридатним у цій ситуації. По-перше, жодна жінка не відмовлялася від Георгія власною волею. А по-друге… по-друге, це специфічне хвилювання. Що з ним робити?

Забігаючи в комітет, він несподівано побачив, як біля входу треться той самий Гена Морозов, про якого йшлося в параноїдальному белькотінні Дениса. Побачивши Георгія, він кинувся до нього, невміло інсценуючи випадкову зустріч. Довго тряс рукою, розпитував про однокурсників, а потім, немов між іншим, спитав:

— Як там Денис?

Георгій насторожився, але не показав цього:

— Нормально.

— Ага! Ну добре. Якщо що, то дзвони! — сказав Гена Морозов.

«Що він має на увазі під „якщо що“? Якщо щось стане відоме про Дениса? Чи це просто невинна фраза? Отже, у Дениса не параноя. А раптом він і справді його веде?». Треба перевірити. Георгій обернувся і награно весело запропонував Гені:

— Може, якось підемо разом на пиво?

Той аж підскочив і аж надто швидко погодився. Навіть демонстративно записав зустріч у свій електронний записник, щоб, не доведи господи, Георгій не передумав. «Клюнуло!» — подумав Георгій.

Ідучи по коридору в роздумах про Дениса і Гену Морозова, він наштовхнувся на Віру Павлівну, яка в управлінні розподіляла путівки.

Вона обожнювала Георгія. Побачивши його, вона розцвіла:

— Дорогенький Георгію Андрійовичу! Ви, як завжди, такий елегантний!

«Якраз сьогодні — не дуже», — зауважив про себе подумки Георгій.

— Що у вас Віро Павлівно? — Георгій поцілував стару, в родимках, проте м'яку руку.

— Гаряча пора. Ви ж знаєте. Відпустки… — привітно сказала вона. — До речі, є одна гарна путівка в санаторій «Парламентський». Не хочете спробувати?

— Та ні. Ви ж знаєте, я ці піонертабори недолюблюю.

— А ви спробуйте! Там є свій шарм. Старий совковий шарм. Ви таке повинні цінувати.

Він замислився. Може, це те, що йому потрібно? Аби збити оскому ностальгії за минулим, та й забути про всі нинішні проблеми.

— Може, ви й маєте рацію. Я подумаю. Притримайте путівочку про всяк випадок на кілька днів!

Віра Павлівна посміхнулася. Георгій теж: люблять його жінки «бальзаківського» віку, люблять.

Чому ж не Єва?

Георгій захандрив.

«Щось останнім часом я себе не дуже добре почуваю. Психологічно. Що зі мною? Яку з методик аутотренінгу застосувати? Може, зробити маленький шопінг? Це допомагає при різних великих і маленьких психологічних проблемах».

Шопінг — надзвичайно важлива річ у житті кожної людини. У нашій мові не існує слова, відповідного до «шопінгу», — казала колись Георгієва мама. Словосполучення «здійснення покупок» видається таким безбарвним, нудним і рутинним, що не йде ні в яке порівняння з соковитим і навіть трохи непристойним «шопінгом». У нашій совковій дійсності ніколи не надавали значення самому процесу здійснення покупок. Саме процесу, тобто тому самому шопінгу, оскільки наш народ був зациклений не на тому, як купувати, а на тому, що купувати. Тим часом загниваючий захід, знудьгувавшись у своєму добробуті, став «біситися з жиру», тож напридумував собі купу дивних як для нашої людини речей. Серед них — новий вид розваг, який не поступається за азартом і кількістю викинутих на вітер грошей навіть грі в казино. І зветься він — шопінг.