Марина Гримич - Еґоїст

Георгій почервонів. Гаряча хвиля залила йому груди. Він упізнав цукерничку. Це була одна з тих фамільних речей, які зникли з їхнього дому після маминої смерті. Зараз він подивиться на її дно зі споду і побачить: «Зроблено в Японії». Колись дядько його діда привіз її з-за далеких морів з японської війни.

— Японська, — випереджаючи події, — сказала Єва. — Дуже гарна річ. Хоча, на перший погляд, простенька.

Він продовжував мовчати.

— Найвишуканіші речі якраз і є простенькими, — говорила вона.

Георгій прислухався до її голосу. Він був низький і тихий. Він був шовковий.

Липинський розгубився. Такий збіг стався з ним уперше. Спершу малий Георгій біля хлібного рундучка. Потім у ботсаду. Тепер ця цукерничка.

На порозі, прощаючись із Євою, він ще раз запросив її на вечерю в ресторан. Вона завагалася.

— Я ж вам казала: я сто років не виходила на люди. Дякую за запрошення. Я подумаю. Якщо дозволите, я вам зателефоную.

Георгій прийшов додому у піднесеному стані. Він приліг на ліжко, заплющив очі й спробував відтворити образ Євдокії: її маленьку худу поставу, смагляву шкіру, ледь помітний східний колорит. У кожного чоловіка в житті є перша жінка. Єва. І не обов'язково вона з'являється на початку життя. Вона може зустрітися йому в середині життя, в кінці, або взагалі не зустрітися чоловікові. Георгій відчув, що він Її зустрів. Від цієї думки стало тепло і приємно. Він уперше за багато днів заснув спокійно.

Зненацька його розбудив телефон. Георгій зиркнув на годинник. Перша ночі. На автовідповідачі почувся Денисів голос.

— Джордже! Я під твоїм під'їздом. Я знаю, що ти вдома: тут твоя машина. Відчини мені.

Георгій знехотя підвівся з ліжка, попрямував до дверей і впустив друга.

Вони сиділи на кухні. Денис курив. Георгій не насмілився перечити йому. З Денисом справді відбувалося щось погане. Денис дивився на нього запаленими очима, а руки в нього трусилися.

— Слухай, старий, ми з тобою давно вже знайомі. Я маю до тебе одну делікатну справу, — почав він хрипло. — Хоч ми й не найближчі друзі, однак лише ти мені можеш щось порадити.

Він почав м'яти свою спітнілу чуприну.

— Одне слово, я потрапив у халепу.

— Скочив у гречку? — легковажно пожартував Георгій.

— Не з моїм щастям. Набагато гірше. Набагато.

Георгій уважно на нього подивився. Денис був знервований, аж занадто.

— Словом, я випадково. Ні, брешу, не випадково. Словом, я загубив один документ… Думаю, у мене його викрали… Через мою звичайну неохайність…

Георгій закліпав:

— То й що? Усі ми щось губимо.

— Ти не розумієш! Це був документ в одному примірнику!.. Там ідеться про честь «гаранта»…

— То й що! Поняття «честь гаранта» вже давно не існує!

— Ти не розумієш. Я ж фаворит. Вірніше, був ним.

Георгій не на жарт розсердився. Турбувати його серед ночі з такою дурнею.

— Слухай, Денисе, не роби з себе великомученика: ну вийшов з фавору! Подумаєш! За два роки перевибори! Станеш фаворитом іншого президента! Ти ж в усі часи і при всіх правителях виживеш!

— Ні, ти не розумієш! Усе не так просто. Я надто багато знаю. Справа дуже серйозна. Аж надто.

— Не перебільшуй. І не панікуй! Випий, прийми холодний душ!

Той обхопив голову руками і заперечно нею замахав:

— Мені кінець!

— Ну чого ти! — поплескав Дениса по плечу Георгій. — Ми живемо у правовій державі! У нас свобода слова. Ти ж як юрист повинен це знати! — заспокоював Дениса Георгій.

— Якраз я як юрист знаю, що це не так, — заперечив той.

Георгій після зустрічі з Євою ніяк не міг сконцентруватися на Денисових проблемах. Та й після перерваного солодкого сну було важко вловити, що там белькоче п'яний колега чи друг, чи як його ще назвати.

Денис узяв його липкою рукою за зап'ястя:

— Що б ти зробив на моєму місці?

— Я б на твоєму місці ніколи не опинився! — відрубав Георгій.

Денис сухо засміявся і закашлявся.

Георгій відчув щось неладне.

— Я боюся, що папірець потрапив у руки наших ворогів.

Георгій усе ще не міг нічого втямити. — Я не сплю вже кілька місяців, — пошепки продовжував Денис. Його очі горіли лихоманкою. — Може, завтра я пожалкую, що розповів тобі це, але я вже не можу. З мене пре. Нещодавно я зустрів Гену Морозова. Пам'ятаєш його? Він учився на курс нижче! Зараз він працює в СБУ. Так от. Він так на мене подивився!. Таким поглядом!… Словом, я зрозумів, що я вклепався…

Денис почав кусати нігті.

— Я всіх підозрюю. Навіть Ольку. Цю чисту дурепу! Інколи мені здається, вона все знає. Хоча це чистий абсурд. Вона не здатна на подвійну гру.