Марина Гримич - Еґоїст

Пані Ханенкова (до речі, цікаво, як її звати?) заметушилася.

Вона відкликала хлопчика в коридор і стала щось шукати в гаманці. Згадавши півчісбургера, які ховав для мами хлопчик, Георгій підхопився з місця:

— Я хотів би запросити вас на честь знайомства на вечерю! — як Пилип з конопель озвався Георгій, щоб попередити незаплановані витрати матері й хлопця. — В кафе чи ресторан!

У коридорі запала мовчанка. Обидва вилицюваті Ханенки зайшли до кімнати і в непевності зупинилися.

— Розумієте, — зам'ялася Ханенкова. — Я сто років нікуди не виходила…

— Нема проблем! — сказав Георгій. — Ми замовимо піцу і решту продуктів сюди! — І поки вони не передумали, додав: — Де у вас телефон?

Мати з сином почервоніли.

Георгій все зрозумів: відключили за несплату. Ось тобі справжній «збіднілий дворянський рід».

— Момент!

І він витягнув з кишені мобільний телефон, замовив піцу у піцерії і деякі продукти з супермаркету.

Господарі дивилися на нього, як на факіра.

Тим часом господиня принесла з сусідньої кімнати стару, однак накрохмалену і бездоганно випрасувану скатертину. Георгій одразу ж побачив, що аплікації у вигляді троянд нашиті на місці дірочок.

Піцу привезли раніше, ніж вино. Малий Георгій так накинувся на неї, що мати потихеньку дала йому потиличника. Обоє перелякано подивилися на гостя: чи, бува, не помітив він. Однак недаремно гість був однієї з ними крові: він удав, що нічого не помітив.

Нарешті принесли кошик з супермаркету.

Георгій виклав фрукти, сир, шинку, відкоркував вино, налив собі й господині, а малому — кока-коли. Підняли келихи, і він запропонував тост:

— За знайомство! До речі, як вас звати?

— Мене — Євдокія, — сказала вона. — Єва. Так називали у нашій родині всіх перших доньок.

— Дуже гарне ім'я, — похвалив Георгій.

— А мені в молодості страшенно не подобалося. А зараз — нічого, звикла. А вас як величати?

— Так, як вашого сина! — посміхнувся він.

Здається, Євдокія зраділа. Вона відпила ковток вина і спитала:

— Невже «Хванчкара»?

Георгій подивився на пляшку: точно! Він і сам не знав, бо замовив просто грузинського вина.

— Як ви здогадалися?

— У нашій родині завжди добре зналися на винах. Мій батько навчив мене цього, коли я була така, як Георгій.

— Давайте і йому наллємо для дегустації — запропонував Георгій-старший.

Запала мовчанка.

— Розкажіть трохи про себе! — попросила Євдокія, щоб якось зав'язати розмову.

— Я — юрист, — почав був він. — Останнім часом бавлюся в політику.

Подивившись на Євдокію, він зрозумів, що вона чекає від нього чогось іншого.

— Розкажіть мені про свій рід, — уточнила вона.

Георгій почервонів. Він не знав, що сказати.

— Власне, я знаю не так багато. Лише з розповідей мами. Ми, тобто мої предки, мали невеличкий маєток на Слобожанщині.

— Я думаю, ви мешкали по сусідству із Скоропадськими. — загорілися очі в Євдокії. — У них саме там був маєток, а ще — на Черкащині.

Він схопився за цю думку, як за рятівну соломинку.

— До речі, я знайомий з Валентиною Скоропадською.

— Справді? — жадібно ловила Євдокія кожне його слово. — Як?

— Я познайомився з нею у Швейцарії. Вона там живе з чоловіком. Він не українець, однак палкий наш прихильник.

— Яка вона? — розпитувала вона Георгія, немов мала дитина розпитує батьків, який подарунок вони приготували їй на день народження.

Георгій замислився.

— Вона, незважаючи на свій вік, — дуже елегантна. — Він напружив пам'ять. — Ви знаєте, я подивився на її пальці. Річ у тім, що мені моя мама колись казала: велика рука з довгими пальцями і довгими нігтями — це не панська рука. Панська рука невеличка, вузька, непристосована до роботи з середніми, ближче до маленьких, аніж до великих, пальчиками і круглими ніжними, злегка розширеними догори нігтиками. Немов пелюстки шипшини.

Він автоматично поглянув на руку Євдокії: вона тримала чашечку з чаєм, відвівши маленький мізинчик з маленьким рожевим ніжним нігтиком.

Вона піймала його погляд і подивилася на свої руки.

— Так, я знаю це, — спокійно відказала вона.

Він замовк. Георгій був ошелешений, коли побачив цей відігнутий мізинчик. Саме так тримала філіжанку кави Скоропадська. За мить він оговтався.

— У пані Скоропадської були саме такі руки.

— Як цікаво! — захоплено промовила Євдокія. — А з ким ви ще спілкувалися?

— Ну. — наморщив лоба Георгій. — У Парижі мені пощастило познайомитися з Терещенком.