Марина Гримич - Еґоїст

— А я виріс в мікрорайоні. У нас там не було такої романтики, — зітхнув Денис.

— Значить, ти не справжній киянин, — констатував Ромко.

Денис і не заперечував.

— Ти собі не уявляєш, — із запалом продовжував Ромко, окрилений спогадами, — що то було за життя, яка боротьба точилася поміж тими бандами, — ми постійно переслідували один одного, намагаючись зробити якесь западло, боролися за розширення своєї території, за найбільшу кількість наших членів. Усередині кожної банди була своя ієрархія і діяв свій закон і свій звичай.

— Стоп-стоп! — перепинив його Денис — це мені щось нагадує! А які правила існували у ваших цих, як його… зграях? Не переманювали до себе з інших фрак., тобто шайок?

— Було й таке. Повний бандитський набір. Як і у вас.

— Ну-ну! — запротестував Денис. — Ти обережніше з висловами.

— А яка різниця між нашою дворовою бандою і вашою партією? Скажи!

Денис замислився:

— Цікаво. І справді: яке по суті примітивне наше життя! Та сама модель існує на всіх рівнях суспільної піраміди — від дворової зграї до політичної.

Денис наморщив чоло:

— Найменша одиниця — група за інтересами, хоч би як вона називалася — зграя, банда, шайка, команда, фракція, партія. — байдуже. І між такими групами існує боротьба за територію, за інформацію, за вищу сходинку. Одне й те саме — що внизу, що вгорі. Хіба що, чим вище вгору, тим вишуканішою стає методика боротьби!

— Ну, не скажи! — не згодився з Денисом Ромко. — У нас ретельно вимальовувалися плани, схеми стежок і прохідних дворів, у тому числі через будинки та підвали, в нас було досьє на кожного члена банди супротивника, в нас існувала розвідка, контррозвідка і навіть тюрма. Ми навіть застосовували тортури до зрадників!

— Та ну! А замовні вбивства у вас існували?

— Існували. Щоправда, символічні.

— Завал! — Денис уже сп'янів. — Нікуди я вже сьогодні не піду! Можна тут закурити?

— Ти що? — обурився Ромко. — Тут? На кухні? Це ж свята святих! Марш на балкон!

„У Ромка кухня — святе місце, — подумав Георгій. — А у мене — гардеробна“.

Денис слухняно піднявся і поплівся на балкон.

— І чого я тебе завжди слухаюся? — пробурчав він на адресу Ромка. — Часом не ти був лідером вашої шайки?

— Я. Тільки це називалося тоді „отаман“.

— Ні фіга собі! — промимрив Денис і пішов геть із кухні.

Ромко замислився. Несподівано йому спала на думку якась ідея, і він гукнув через усю квартиру:

— Денисе, ти чуєш мене?

— Ну? — з балкону донісся голос.

— Іди сюди!

— Дай докурити!

— Зараз же іди!

Денис із незадоволеним виглядом повернувся на кухню.

— Я давно хотів був вам сказати, хлопці, — зненацька урочисто промовив Ромко, — однак мені бракувало слів. Але ця розмова дала мені ідею… Тепер я вже знаю, як вам усе пояснити. Дивіться: коли ми, хлопчаки, розробляли грандіозні плани з викриття нового місцезнаходження ворожого штабу за допомогою розвідданих, або планували операцію розвалу ворожого штабу через провокатора, або креслили план вуличної сутички…. ми думали, що все це — світові проблеми, що нічого важливішого у світі не існує. Ми були переконані, що світ обертається навколо нас. А по суті ким ми були? Лише однією соціальною групкою серед величезної кількості інших соціальних груп…

— Я знаю, що ти маєш вищу соціологічну освіту! Давай без своїх соціологічних прибамбасів! — нетерпляче перебив його Денис.

— Добре, назву це інакше: наша дворова зграйка була лише однією зграйкою серед тисячі зграйок. До чого це я веду? Ви — політики — зовсім не перебуваєте на горі державної ієрархії, як собі уявляєте. Ви лише — одна з багатьох соціальних груп, тобто зграй, і не більше. Від вас нічого не залежить. Ви ізольовані від світу. Кожна соціальна група, тобто зграя, живе своїм, незалежним від вас життям, за своїми законами і правилами.

— Ну ти загнув! Ми ж законодавча влада! Ми ж пишемо й ухвалюємо закони!

— …які мають застосування лише у дуже обмежених ситуаціях порівняно з усім різнобарв'ям життя. У кожній соціальній групі свої неписані закони, своя влада. І народу начхати на вас.

— Нічого ти не тямиш у політиці! Біда нашої нації в тому, що кожен вважає, що він — великий спеціаліст у галузі політики. Ви навіть не уявляєте, яка це тонка матерія — по-лі-ти-ка! — натхненно промовив Денис.

— Не тринди! — нарешті озвався Георгій. — Ромко має рацію. На всі сто. Принаймні у нашій країні ми — ніщо.

Денис знизав плечима і замовк. Ромко і Георгій замислилися про своє.