Марина Гримич - Еґоїст

За Антипова Георгію кілька місяців тому замовив слівце Денис: „Ти ж знаєш, старий, економічні справи в тебе краще виходять. Мої дундуки цю справу не потягнуть. Цей Антипов надто вже наслідив. Зате платить шалено. Бери, не пошкодуєш! Очі заплющ, і працюй! Ха-ха-ха! Бо справа не для слабких на нерви“.

Георгій узявся. Після виборів треба було відновити фінансову стабільність фірми. Доручив Тамілі, асу з економічних справ. Але минуло кілька місяців, і з Тамілиного настрою стало зрозумілим, що навіть її нерви не витримують. Георгій уже підозрював, що Денис не взявся за справу, бо боявся „засвітитися“. Антипов, здається, фінансово підтримував його виборчу кампанію.

Отже, Таміла відмовиться. Це вперше за її практику. Раніше її нічим не можна було збити з заданого курсу. Вона витягала, здавалося б, безнадійні справи. А тут. Не хоче. Словом, погані справи. Погані.

„Щось мені не щастить. Де та шалена удача, яка завжди супроводжувала мене? Що я не так зробив? Чим образив свою долю? Чим завинив? Може, Аліса „накаркала“? Щось в неї є відьомське. Як і в усіх жінках…“

Він приїхав додому. Подивився на картину з тотемом. Сокіл-сапсан уникав його погляду.

Георгій знічено поплентався до спальні, постояв над акуратно застеленим ліжком, а потім відкрив дверцята у свою гардеробну.

Аби трохи заспокоїтися, він вирішив навести порядок в одяговій шафі. Точніше, порядок там завжди був. Однак, здається, настав час знову відсіяти частину одягу „на гуманітарку“.

Георгій пишався своєю гардеробною. Вона була зроблена за його кресленнями. Він ненавидів набиті шматтям шафи, або, як колись казали, „шифонєри“. З дитинства він пам'ятає дві шафи: в одній, що належала мамі та йому, було просторо і вільно. Мама купувала одяг за принципом: хай одна сукня, зате класна. Батькова шафа тріщала від сорочок, краваток, капелюхів і різного непотребу. Мама час від часу наводила в ній порядок, складаючи речі купками. Однак через деякий час дверцята шафи знову починало розпирати від чоловічих лахів. Батько сердився, зв'язував ручки шафи дротиками, однак це не допомагало.

Георгій успадкував від батька манеру купувати багато одягу, а від мами — ретельно складати його і дбайливо доглядати за ним.

Його гардеробна мала безліч поличок і шухлядок, у тому числі потаємних. Уранці, після душу і кави, він заходив сюди і, починаючи свій гардеробний вояж зліва направо, по черзі вдягав на себе окремі атрибути джентльмена. Скраю були розташовані маленькі шухлядки для нижньої білизни, потім ішло відділення для сорочок і вузенька секція для краваток. Далі ішли костюми, окремо — піджаки і штани. В його одежній шафі кожна деталь, кожен аксесуар — аж до старого годинника — мали своє місце. Була там секція, де Георгій складав речі, які вже не носить. З цієї секції вони йшли прямісінько до родичів, які завжди з нетерпінням очікували на „гуманітарну допомогу“. Він це робив регулярно, раз на півроку: оновлював свій гардероб, віддаючи старі, а точніше, не зовсім нові речі родичам. Ось і настав той час, коли він відчув чергову потребу класифікації одягу.

Георгій продлубався в гардеробній цілу годину. Проте одна з найбільш улюблених справ на цей раз не принесла кайфу. Муляв клубок неприємностей, який звалився на його голову: Аліса, комітет, невдалі справи на фірмі і ще щось… Що ж іще? Ага, Денис. Якийсь він дивний став. Де його розважливість і награна мудрість? Якийсь він став рвучкий, непослідовний. Що з ним?

А ще Георгій чомусь конче хотів зустрітися з тим малолітнім хлопчиськом біля хлібного рундучка. Дивлячись на свій розкішний гардероб, з купою непотрібних речей, він з ніжністю згадував його акуратно зацеровану вовняну кофтину з охайно, вручну оверлоченими дірочками для ґудзиків і відпрасовані штаненята.

Увечері йому передзвонив Денис і зразу ж наступив на „болюче місце“:

— Ну що, Джордже, прокатали тебе твої? Ха-ха-ха! Ти мені вибач, але, хоч вони й патріоти, однак придурки рідкісні! Не вміють цінувати свої кадри. Згадаєш мої слова — ніколи в них нічого не вийде! Я тобі давно вже говорив: іди до нас, не пожалієш! Хоч нас і критикують: партія влади, партія влади, а ми потихеньку робимо свою справу. До речі, на благо України!

Дениса просто заливало від нещирого красномовства. Здається, він був напідпитку. Що з ним діється? Денис напідпитку — це ж нонсенс!