Марина Гримич: Магдалинки

— Чомусь ми цього не помітили, — сказала Славка.

Сергій сумно посміхнувся.

— Якось у неділю на тенісному корті я побачив, що на сусідньому корті грає в теніс Григорій Степанович з Олесем. Я підійшов до них. Ми привіталися. Григорій Степанович якось дивно подивився на мене і несподівано сказав: «Пограй з ним, мені треба терміново подзвонити». Олесь був шульгою, як я. Це нас дуже насмішило, і ми намагалися використовувати удари лівицею. Коли гра скінчилася, до мене підійшов тренер і сказав: «Ваш син — копія ви!» Я розгубився. Коли повернувся Григорій Степанович, я по очах здогадався, що він усе знає. Він підійшов до мене і сказав спокійно, але жорстко: «Навіть і не думай! Розкажу Лесиній родині». І пішов. А мене кинуло в піт. Я перелякався…

Сашка встала з місця, підійшла до столика з алкоголем і налила собі чогось міцного.

— У такому страхові я жив ще кілька років. Леся з роками зробилася дуже нетерпимою. Вона мене переслідувала. Часто з’являлася на роботі, немовби щось винюхуючи, рилася в моїх кишенях, паперах, приставляла до мене детектива. А я й не збирався її зраджувати. Я лише хотів одного: частіше бути біля сина. Я дізнався, де він тренується, і почав ходити в той самий зал. Ми подружилися. Здається, ні Григорій Степанович, ні Леся не здогадувалися про це. Але мені від самої думки про те, що це можуть викрити, робилося погано. Я не спав ночами. Я періодично пив. Я знервувався до такої міри, що хотів, аби мене вигнали з роботи. А мене не просто не виганяли, а ще й підвищували. І кожне маленьке підвищення ще тугіше затягувало на мені Лесин налигач.

— Бідняточко! — єхидно промовила Славка. — Нам би твої проблеми!

Сергій зітхнув. Він не знав, що їй відповісти.

Тут до розмови втрутився Ростик з філософським висновком:

— Жінка і чоловік — це два цілковито різні види гомо сапіенса. Саме тому ви ніколи не зрозумієте один одного…

У вхідні двері хтось задзвонив. Вони не звернули на це жодної уваги.

Жінки чекали продовження історії.

А Сергій, здається, вичерпався. Вочевидь, йому вже не хотілося ні про що говорити.

— Що було далі? — не витримала Славка.

Сашка попивала міцний напій.

Сергій мовчав.

Ініціативу взяв на себе Ростик:

— Якось він зустрів її… А точніше, їх…

— Кого? — перепитала Славка.

Сергій зітхнув і відповів:

— Олеся з Сашкою. Син і мати йшли обійнявшись і, мабуть, жартували. Вони сміялися, їм було добре. А мені — ні. Вони були разом, я — сам. Я вирішив почати все спочатку.

Було видно, що він нічого не хоче розповідати. Він стомився.

— Е, ні, — заперечила Славка. — Так діло не піде! Як сповідатися, то до кінця!

Сергій налив собі якогось алкоголю.

Ростик, побачивши його стан, вирішив підтримати друга:

— Що означає почати життя спочатку? Значить, переоцінити цінності. Найняв Петруху. Він зібрав інформацію про вас і ваше життя. А потім ми втрьох розробили план…

Славка встала й обурено сказала:

— Дівчата, здається, нас обставили, як першокласниць!

Це дівчатам не сподобалося. Вони невдоволено перезиралися, уявляючи, як за ними стежать в найрізноманітніших місцях, в тому числі і в лазні.

Вони підвелися з крісел і скупчилися біля вікна, щось активно обговорюючи.

Ростик, аби розрядити обстановку, підскочив до них і почав доливати в їхні чарки і фужери різні напої:

— Маленькій Ксені — шампанське, — лагідно приказував він. — Великій Віці — мартіні. Войовничій Сашці — чоловічого питва. А тобі, Славко, досить пити. Скоро приїде Петруха, ти повинна бути в формі!

— Петруха? — вирячила очі та. — Цей сексот недорізаний? Та я його власними руками задушу! Хай загримлю до тюряги, але я його прикінчу! — галасувала вона. Проте Ростика послухалася. Про всяк випадок.

— Тихо, тихо! — заспокоював її Ростик. — Ти не в літературному клубі, а в пристойному товаристві!

— Я все-таки не розумію, — озвалася нарешті Сашка. — Якщо Петруха працював на Сергія, то чому він був там, з моїм Соприкою?

До кімнати ввійшов Петруха. Славка, побачивши його, завмерла. Їй немов заціпило. Вона зробилася слухняною і мовчазною.

Петруха посміхнувся своєю робітничо-селянською посмішкою і пояснив Сашці, замість привітання:

— Твій Соприка — не той, за кого себе видавав.

— Я це вже десь чула… — скептично сказала Сашка.

— Ми відстежили його темний бік життя і зробили так, щоб ти сама переконалася, на власні очі, який він. Я стежив за ним півроку. З’ясувалося, що він — аморальна людина. Причому збоченець. Він тебе ніколи нічим не «нагороджував»?