Марина Гримич - Магдалинки

Магдалинки почувалися заплішеними дурепами, яких обкрутили круг пальця.

— Вибач, Ксюхо, — сказав Драгомарецький, — але я знав, що тебе можна переламати якимось шоком, якоюсь стресовою ситуацією.

Ксеня гнівно подивилася на Охріма Івановича. Той блимав на неї переляканими очима, боячись, що зараз от-от розвалиться те, що так гарно склалося. Проте Ксеня, побачивши в очах свого «дядька» страх, збагнула, що він боїться її втратити більше, аніж вона його. І вирішила скористатися цим. Уперше в житті вона застосувала жіночі хитрощі: надула губки і ображено замовкла. Охрім Іванович і далі кліпав очима. Здавалося, він от-от стане на задні лапки, тобто гепнеться на коліна, вимолюючи у неї прощення. Ксеню просто розпирало від власної перемоги. Нарешті вона перетворилася з маленької мадемуазель Кішечки на мадам Левицю. Їй ця роль сподобалася, і вона собою запишалася. Охрім Іванович узяв її за ручку, проте вона удавано сердито випручала її. «Дядько» дуже розхвилювався, аж розчервонівся. Ксеня ж уперше в житті насолоджувалася владою над чоловіком. І чим більший він був, тим більшим було задоволення.

Поки тривала вся ця сцена, Славка дуже пильно дивилася на Драгомарецького. Той, піймавши її погляд, спитав:

— Хочеш спитати про Петруху?

Славка кивнула.

— Це теж моя робота.

Славка не відривала від нього очей.

— Точніше, я не збирався тебе за нього сватати. Навіть не уявляв, що ти клюнеш на нього, а він — на тебе. Однак доля вирішила посприяти мені і в цьому. Я за тебе радий, Славко. І за себе також. Бо ти була моїм найбільшим тягарем. Від тебе було звільнитися найтяжче. Я тебе жалів і ненавидів одночасно. Знаєш, колись у тебе був сіамський кіт Арнольд. Це був страшний паскудник, який весь час мітив усі кутки. Причому причиною цього могли бути ревнощі, образа його котячої гідности, і просто ненависть до всього світу. І за це ти його ненавиділа лютою ненавистю, проте вигнати, занести до лісу не могла. Жаліла. Ось і для мене ти була таким Арнольдом. Ти мені принесла найбільше проблем, однак я не міг тебе позбутися.

— І ти тієї ж… — образилася Славка. — Ніхто мене не розуміє. Ніхто! Ніхто не знає, як мені тяжко!

— Не починай, прошу тебе! Твій Арнольд поводився так само: коли ти його хотіла побити віником, він жалібно нявкав і віддано дивився в очі. І в тебе просто не піднімалася рука. Я тебе здуру пожалів, коли ти розплакалася на випускному вечорі: ти сказала, що маєш передчуття, ніби ніколи не вийдеш заміж. Я тебе пожалів удруге, коли ти народила Сашку, і прийняв її. Ну, не можу бачити жіночих сліз…

— А хто він — Петруха?

— Це мій охоронець. І друг. І приватний детектив. В одній особі.

Усі здивовано подивилися на Сергія.

— Так-так, не дивуйтесь! Він виконував найделікатніші мої завдання.

Сашка звела брови.

— У тому числі щодо твого чоловіка, Сашко.

Усі були заінтриговані, оскільки, крім Ростика і частково Ксені, ніхто ні про що не підозрював.

Сергій піднявся з крісла, підійшов до каміна і поворушив жар, неначе думаючи, як про все сказати.

— Ми, Сашко, вже давно з Григорієм Степановичем Соприкою з’ясували, що Олесь — мій син. Однак твій ґенерал не хотів поступатися мені тобою. Якщо ви запитаєте, чому я вів переговори з ним, а не з Сашкою, то мушу зізнатися: на це були причини…

Він замовк і замислився.

— Напевно, доведеться розповісти все.

Він сів у крісло.

— Щойно я розлучився з Славкою, я одружився з Лією, яка своїми східними чарами примусила мене на деякий час забути про те, що мені боліло, про всіх вас, про мої помилки молодости. Вона була доброю і ніколи ні в чому мені не дорікала. Вона мене розуміла і все мені прощала. Мені було добре з нею. Щоправда, у нас не було дітей. Лікарі не знаходили в неї ніяких патологій. Я чомусь думав, що причина в мені. Тоді я ще не знав, що в мене є син.

Сергій встав і почав ходити кімнатою.

— Якось я її зрадив. Тоді я не розумів, чому зробив це. Я не міг пояснити Лії, чому? Вона питала в мене: що вона не так робить? Вона просила мене: не йди, я робитиму все, що ти захочеш. А я її покинув. Заради Лесі. Тепер, Сашко, я знаю, чому так вчинив. Леся мала таке саме ім’я, як ти — Олександра. Леся була дуже подібна до тебе. Окрім усього іншого, Леся була дуже активною дівчиною. Вона знала, чого хоче. І вміла добиватися свого. Вона хотіла собі красивого, перспективного чоловіка з блакитною кров’ю. І вона його знайшла. А коли знайшла, то зробила все, щоб одружити з собою. Моя кар’єра відразу ж різко пішла вгору. З невідомого клерка я перетворився на наймолодшого завідувача відділом. З наймолодшого завідувача відділом — на начальника управління. Мені перехоплювало подих від того злету. І я не помітив, як опинився в Лесиній клітці. Вона мене постійно шантажувала, а я боявся втратити своє насиджене місце і всі ті маленькі радощі, які дає державна годівниця. Вона мене дуже легко приборкала. Взагалі мене дуже легко приборкати…