Марина Гримич - Магдалинки

— Ти вже знаєш його номер?

Сашка нічого не відповіла. Вона гарячково набрала номер.

— Алло! Петрухо! Ти де? В «Надійному притулку»? Як він там? Не дуже? Скажи це Ростику, бо він мене за божевільну має!

Ростик притулився вухом до слухавки і почув те ж саме. Він побілів.

— Що з ним сталося? — спитав Ростик.

— Це не телефонна розмова, — відрубав Петруха. — Приїдеш — побачиш!

Вони їхали на старенькому «пежо» автомагістраллю.

Ростик дуже хвилювався. Він увесь час підганяв Сашку:

— Чого ти повзеш, як черепаха!

— Подивися на спідометр, дурню! Бачиш — сто сорок!

— У тебе зіпсований спідометр!

— Сам ти зіпсований! Забери руки геть!

Так вони сварилися дорогою, поки Сашка не додумалася ввімкнути музику. Гарні французькі шансони завжди позитивно впливають на нервову систему. На Ростика вони подіяли. Він скрутився калачиком на задньому сидінні і затих.

Сашка полегшено зітхнула. Однак за якийсь час її насторожило те, що ззаду не чулося жодних звуків. Вона озирнулася — Ростик лежав нерухомо.

— Гей, Ростику! — покликала вона його.

Він не відповідав.

— Що з тобою, га?

Знову мовчанка.

Сашка захвилювалася: не доведи Господи, і з ним щось сталося. Вона вирішила зупинити машину, незважаючи на те, що вони їхали автобаном. Адже життя людини під загрозою!

Зменшивши швидкість до вісімдесяти, вона почула ззаду себе голос:

— Е-е!

Вона зраділа:

— Господи! Ти живий! А я вже думала, що й тебе скрутило.

І раптом Ростик почав сміятися. Спочатку це було слабке хихикання, яке скоро переросло в істеричний сміх. Трохи згодом його посіла гикавка, і він почав просто задихатися в сміхових імпульсах.

— Він помирає! Ой, не можу! Я зараз кінчуся!

Сашка насторожено прислухалася до того, що відбувалося на задньому сидінні. «Поїхав», — злякалася вона. Таке вже з ним раз було, коли померла його улюблена бабуся Ірма. Тоді він просміявся п’ять днів з невеличкими перервами, після чого його спровадили на лікування.

Тим часом Ростик крізь сміх вигукував уривки фраз:

— От намудрив! Аж сам себе перехитрив! Ха-ха-ха!

— Нервовий зрив, — поставила діагноз Сашка. Вона знову набрала Петруху і повідомила:

— Йолкін, у нас нові проблеми! У Ростика істерика на нервовому ґрунті, переговори з лікарями. Йому потрібна допомога.

Ростик, почувши це, почав сміятися ще страшніше. Він хапав ротом повітря, намагався затримати його, проте одразу ж вибухав дикою істерикою.

По якомусь часі Ростикові полегшало. Він, здається, заспокоївся. Спершу Сашка його не зачіпала, аби не спровокувати рецидив. Проте треба було дізнатися про його стан. Вона обережно поцікавилась:

— Тобі вже краще?

Ця безневинна фраза знову викликала бурю неприродного реготу з гикавкою і блювотою навпереміш.

Сашка лаяла себе останніми словами.

Попереду з’явився знак заправки. Вона стишила швидкість. На стоянці вона дала Ростикові заспокійливі краплі. Він слухняно їх випив. Перед самим «Надійним притулком» Ростик навіть задрімав.

Діставшися клініки, Сашка вийшла з машини і відчинила велику залізну браму.

Перед нею відкрилася величезна зелена галявина з фонтаном посередині. В кінці галявини стояла стара споруда з тесаного каменю. Навколо фонтану медсестри в білих халатах і таких самих шапочках возили інвалідні візки. Хворі блукали парами й поодинці, перемовлялися одне з одним, а медсестри — між собою.

З машини вийшов сонний Ростик.

— Ходімо, — він легенько підштовхнув Сашку.

— Не можу — сказала вона. — Я не зможу дивитися в очі смертельно хворого. Що я йому скажу? Банальне «я тебе люблю»? Чи мелодраматичне: дорогий, в тебе є син? Це ж не бразилійська мильна опера. Це життя.

Ростик знову почав сміятися.

Від людей у білих халатах до них попрямувала чоловіча фігура. Поки вона наближалася, вони впізнали в ній Петруху Йолкіна.

Ростик, помітивши його, ще більше почав захлинатися сміхом.

— Молодці, що приїхали! — сказав Петруха, наче не зважаючи на те, що діється з Ростиком. — За мною!

— Він помирає?… — завагалася Сашка.

— Як тобі сказати… — непевно сказав Петруха. — Дивлячись як на це поглянути.

Сашка подивилася на нього з осудом.

До Ростика ззаду підійшли двоє санітарів і, вправно скрутивши, повели кудись. Той знову розреготався.

Сашка злякалася.

— Усе в нормі, Сашко! Зараз Ростика оглянуть і допоможуть йому.

Сашка зупинилася, запідозривши щось не те:

— Гад! Ти нас дуриш! Нікуди я не піду!