Марина Гримич - Магдалинки

— Це вже занадто, Сашко, — обняв її ніжно Ростик. — Що з тобою?

— Просто, коли я все зрозуміла, вже було пізно. Надто пізно! І нічого не можна змінити!

Віка співчутливо дивилася на Сашку:

— Сашко, у тебе буде все добре! От побачиш! Бач, нам з Ксенькою пощастило! І ти будеш щасливою!

— Це мені — пощастило? — і собі знервувалася Ксеня і заридала. — Я досі ще з ним не переспала!

Це чомусь викликало у всіх нездоровий сміх. Навіть Сашка посміхнулася.

— Тобі не дано! — повна злости, п’яно засміялася Славка.

Сашка підхопилася з місця:

— Це вже остання крапля, стерво! Скільки можна пліток, інтриг, фантазій, брехні! Певна, що немає ніякої двоюрідної тітоньки з власним «шато»!

— Ну й немає! — нахабно зізналася Славка. — То й що?

— Ненавиджу! — зашипіла Сашка.

— Сашко, що з тобою? — знову обняв її за плечі Ростик.

Та мовчала. Не могла вона зараз сказати, що Драгомарецький цієї миті помирає в далекій клініці «Надійний притулок» для безнадійно хворих.

Переляканий офіціант приніс десерт.

Віка здивовано на нього подивилася:

— Ми не замовляли.

— Це від шеф-кухаря.

Віка повернулася в бік кухні і побачила старшого чоловіка, який помахав їй рукою. Вона відповіла йому тим самим.

Тим часом ситуація за столиком загострювалася. П’яна Славка трохи підвелася і втупилася у Сашку:

— Ненавидиш? Справді? — засміялася Славка. — Ненавидь!

А ти знаєш, що моя донька зустрічається з твоїм сином? Вона мені вчора подзвонила і повідомила, що вона від нього вагітна. Ха-ха-ха! Історія повторюється! Діти повторюють помилки своїх батьків!…

Сашка побіліла:

— Що ти сказала? Повтори, що ти сказала!

— А що чула! Скоро ми з тобою станемо щасливими бабусями!

— Ні! — закрила руками обличчя Сашка. — Ні! — і в розпачі обхопила руками голову. — Ні! Я не допущу цього! Вони ж брат і сестра! — простогнала вона.

Запала мовчанка.

— Повтори, Сашко, що ти сказала? — перепитали усі в один голос.

Сашка, ковтаючи сльози, повторила:

— Мій Лесик і Славчина Сашка — брат і сестра. По батькові. По Драгомарецькому.

— Так що, твій Лесик від Драгомарецького? — вражено спитав Ростик.

Сашка закивала головою і заплакала.

Згадавши довгоногого красеня Лесика, Сашчиного сина, усі здивувалися, чому вони раніше про це не здогадалися.

Славка нервово курила одну цигарку за другою. Потім налила собі повний бокал горілки і залпом його випила.

— Що ти сидиш, корово! — закричала Віка на неї. — Бери мою мобілку, дзвони доньці, розкажи їй усе!

— Тихо будь, — сказала геть п’яна Славка. — Моя Сашка — не від Драгомарецького… І взагалі, я все набрехала… Як завжди…

Вона розреготалася, впала головою на стіл і захропіла.

Те, що сталося у кафе, остаточно розкололо їхню компанію. Нові таємниці, що несподівано розкрилися в цій розмові, геть зламали і без того хистку концепцію товариства та їхніх стосунків. Драгомарецький постав у їхніх очах по-новому. І Сашка. І Славка. І взагалі, тепер здавалися безглуздими усі ті штучні ритуали і всі ті фальшиві принципи, яких вони дотримувалися так багато років. Компанія розвалилася. Таємне товариство теж. Більше не існувало третьої заповіді: солідарність.

Інформація для роздумів.

Солідарність — це була третя заповідь таємного товариства Магдалини. Хай там що траплялося, вони підтримували одна одну. Вони сиділи під госпіталем, коли Сашка робила свою першу операцію; вони визволяли Славку з витверезників; вони витягали Віку з того світу, коли вона намагалася покінчити життя самогубством; вони по черзі водили малих Сашку і Лесика до садка, а потім — до школи; вони виказували Славчиним кавалерам, які її кидали; вони виводили Ксеню з релігійних екстазів. Вони жили, як одна родина, забуваючи при цьому про свої справжні сім’ї.

Сашка проводила годинами час у автомобілі. Їзда заспокоювала її. За кермом їй гарно думалося. Тепер нарешті все складалося докупи. Сашка зрозуміла, що Драгомарецький ніколи не мав фізичного контакту зі Славкою. Ця новина так вплинула на Сашчин емоційний стан, що вона ніяк не могла заспокоїтися і знайти собі місця. Довгі-довгі роки вона носила в серці образу на Сергія, думаючи, що він одразу після їхньої першої і єдиної близькости пішов до Славки. Або ще гірше: не прийнявши душ після Славки, прийшов до неї… І цинічно зробив по дитині обидвом. Як таке можна простити? Це мучило її ціле життя. Вона не могла йому цього подарувати.