Марина Гримич - Магдалинки

Нарешті Сашка сказала навпростець і трохи брутально:

— Віко, ану, перестань крутити своїм дохлим задом, викладай, що там у тебе!

Віка пирхнула, почервоніла і тихенько зізналася:

— Дівчата, у мене «затримка»!

Те, що сталося наступної миті, не на жарт налякало всіх, хто був у кафе. П’ятеро за столиком одночасно постукали п’ястуками по столу і сплюнули тричі по три (а дехто й більше) через ліве плече. У ресторані запала німа тиша. Всі дивилися на дивний столик з дивною компанією. А дивний столик з дивною компанією вшнипився в одну особу жіночої статі у розквіті літ. Ця особа знизала плечима і трохи ніяково сказала:

— Я й сама не знаю, як це вийшло.

Опісля почалися бурхливі обійми, поцілунки, екзальтовані вигуки й привітання, що викликало жваву цікавість навіть в офіціантів. Адже компанія складалася з чотирьох жінок у розквіті літ і юнака нестандартної сексуальної орієнтації, які розмовляли дивною мовою.

Зрештою столик затих, і відвідувачі ресторанчика трохи розчаровано поновили доїдання своїх комплексних і некомплексних обідів.

Новина Віки була ґрандіозною. Вона неймовірно підняла їм настрій. Усі почали пророкувати, хто в неї народиться, на кого буде схожий, яке ім’я йому дати. Чомусь ніхто не сумнівався в тому, що це буде хлопчик. Кучерявий і розумний, як тато Філіп, і довгоногий, як мама Віка.

— Ростику, — лагідно запитала Віка. — Як мені його назвати?

Ростик завмер в артистичній позі, звів очі під лоба, а потім сказав:

— Головне, не називай його Охрімом! — і зробив з губів рурку, що означало початок нового спектаклю.

Магдалинки здивувалися, але все-таки засміялися. Всі, окрім Ксені. Та, натомість, густо почервоніла і штрикнула Ростика ліктем під ребро.

Магдалинки надто добре знали одна одну, щоб не помітити цього.

— Ану, коліться, що там у вас? — причепилися всі до Ростика й Ксені. — Що там за Охрім на горизонті?

— Охрім Іванович Бик — так звати працівника посольства, який виручив мене і Ксюху з халепи, — спокійно пояснив Ростик і двозначно посміхнувся, смикнувши брівками.

Магдалинки дивилися на нього з підозрою:

— Ну? — в один голос промовили вони.

Той мовчав.

— Не тягни гуму! — дала йому потилишник Славка.

— Уйдзі, пратівная! — він артистично махнув ручкою.

— Не блазнюй! — удавано суворо сказала Сашка. — Колися!

— Не можу, — трагічно сказав Ростик. — Це велика таємниця!

Усі очікувально подивилися на Ксеню.

— Тільки без мене! — чомусь різко підвелася вона до туалету. Подруги провели її довгим поглядом.

— Ростику, досить твоїх штучок, розповідай!

Той по-змовницьки посміхнувся і прошепотів:

— У нашої Ксюхи з’явився дядько!

— Та ти що?! — завищали магдалинки. — Охрім Іванович Бик — це він і є?

— Так точно!

— Ростику, ти просто шайтан! — констатувала Сашка.

— Стараюся! — знову згорнув губи руркою Ростик. — Всьо для вас, мєжду прочім!

— Слухай, Ростику, — нахилилася до нього Славка. — А вони ще не теє… Ну, сам знаєш?..

— Ще ні, — звів брівки він. — Але… — додав по-змовницьки… — Вже близько до того… Цей Охрім Іванович виявився дуже строгим до усяких таких справ…

— Яких таких справ?

— Тих самих, про які ви, розпусниці, й подумали.

Цієї миті з туалету вийшла Ксеня.

Друзі привітали її вихід бурхливими оплесками. Ксеня зашарілася і побігла назад. А клієнти за божевільним столиком знову почали цілуватися й обійматися.

Решта відвідувачів кафе, разом з персоналом, знову почали з цікавістю й острахом позирати в їхній бік.

— Сашко, а в тебе що? — нарешті усі звернули погляди на змучену дорогою подругу.

— Чингізханом і не пахне… — віджартувалася вона. — Але сталося щось більше…

Сашка зробила паузу. Вона лише мить розмірковувала, чи розповідати дівчатам про «Надійний притулок». І вирішила трохи зачекати.

— Я очистилася! В крижаному Ла-Манші.

— Подумаєш! — зіронізувала Славка. — Ми теж усі очистилися! Я от з кацапом переспала! Оце так гріхопадіння!

Сашка дуже пильно подивилася на Славку і замислилася.

— А чим очистилася? — спитав Ростик.

— Як завжди, алкогольчиком.

Славка намагалася вдавати веселу, проте в неї нічого не виходило.

До столика тихенько підійшла Ксеня і, прагнучи не привертати до себе уваги, присіла на краєчок стільчика. Усі вдали, що не помітили цього.

Їм принесли гарячу страву.

Їли мовчки. Кожен думав про своє. Несподівано Сашка поклала свої набори на тарілку і уважно подивилася на Славку: