Марина Гримич - Магдалинки

Охрім Іванович перелякався і почав переконувати Ростика не йти о такій порі до готелю. Мало що може трапитися… Ясно було, як день, що Охрім Іванович потерпає зовсім не за безпеку свого землячка, а за себе. Ростик переконував його, що з ним, тобто Ростиком, ніколи нічого не трапляється, тим більше в нічному Парижі, однак Охрім Іванович сховав ключі від квартири.

Ксеня так і проспала на дивані до ранку, Ростик перемучився на Охрімовому ліжку, а бідний господар спав у кухні.

Розчарована Ксеня встала вранці не в гуморі. Ростик підбадьорював її як міг, навіть збрехав, що, мовляв, Охрім Іванович двічі заглядав до її кімнати: дуже вже він невпевнений у собі. Як, до речі, і вона. Тобто, яке їхало, таке й здибало.

Ксеня переборола образу і приготувала Охрімові Івановичу український сніданок, після чого той сказав, що гості можуть розпоряджатися його квартирою цілий день.

Ростик і Ксеня зрозуміли це як натяк на приготування обіду й вечері. Коли господар пішов на роботу, Ростик сказав Ксені:

— З мене досить. Ти вже сама порядкуй! Він пішов геть і лишив беззахисних у любовному плані Ксеню і Охріма Івановича самих на себе, тобто напризволяще…

Інформація для роздумів

Ростик був правий. Драгомарецький був створений не для неї, не для Ксені. Вона приїхала десятирічною дівчинкою з глухої провінції до столиці і найбільше, що в ній вразило, було двійко подруг — Сашка і Віка.

Вони були красиві і сміливі, як богині. Вони були незалежні і самостійні. Вони були для неї зірками. Час від часу до них то прилипала, то відколювалася від них Славка. Сашка і Віка були нерозлийвода. Вони сиділи за однією партою, і ця парта була не просто енергетичним центром класу, а центром усесвіту. Якось, коли Віку і Сашку в черговий раз розсадили за дурносміх на уроках, Ксені пощастило потрапити за одну парту з Сашкою, яка її й «пригріла». А точніше, Ксеня сама приворожила Сашку своїми пиріжками і тістечками. Сашка взяла її під своє крило, хоч Віка довго опиралася і ревнувала подругу. Ці дві дівчинки стали для Ксені тими ідеалами, взірцями, яких вона намагалася сягнути. Вона перебирала їхні манери, жарти, сленг і вподобання. Лише дізнавшись про те, що Драгомарецький — фатальна любов Сашки й Віки, вона звернула на нього увагу. І тривалий час намагалася переконати себе, що він і її фатальний хлопець. Ксені це вдалося. Якби магдалинки розчарувалися в ньому, вона, не замислюючись, зробила б те ж саме. А оскільки цього не ставалося, то й вона страждала за Драгомарецьким, обманюючи себе. Завдяки Ростикові вона це нарешті зрозуміла. Хай і пізно.

Славка лишилася сама. Її знову, вже вкотре, кинув чоловік. Чомусь цього разу було особливо боляче. Може, тому, що їй практично ніхто ніколи не пропонував вийти заміж. Навіть жартома. А, може, тому Петруха Йолкін так запав їй у душу, що не виявляв до неї огиди, як інші чоловіки, переспавши з нею.

Вона мала свою методику зваблювання чоловіків. Ця методика була проста і відпрацьована нею до деталей. Вона напоювала чоловіка до того стану, коли йому вже все (а особливо моральні норми) до дупи, і тоді, майже на тому ж самому місці (наприклад, у туалеті бару чи в підворітні, а часом, коли пощастить, у його чи в своєму ліжку) активно, поки він не схаменувся, здійснювала деякі фізіологічні дії, після яких, як правило, чоловік розпружувався. За кілька годин, прийшовши до тями, чоловік брав ноги в руки і з того дня обходив Славку десятою дорогою. Її це завжди ображало. Адже вона й тепер не така вже й огидна. А бачили б вони її в юності! Тепер вона приваблива жінка, нехай не модель, нехай трохи чудна, проте ж і нестандартна. Але шлейф огиди тягнеться досі за нею, як запах. Невидимий, але відчутний.

Поведінка Петрухи виказувала, що він до неї небайдужий. Тим більше, що цього разу вона відступила від своєї методики. Вони кохалися, як усі нормальні люди. Чому ж він її покинув?

Ще вночі напередодні його зникнення вона відчула щось не те. Петруха був дуже серйозним і вночі навіть не доторкнувся до неї. Вона прокинулася вранці від шуму води. Поки він мився, вона вирішила попорпатися в його піджаку. Однак усі кишені були порожні. Петруха вийшов з душу, посміхнувся їй, але якось по-новому, одягнувся і мовчки пішов геть.

Пролежавши в ліжку до обіду, вона зрозуміла, що він її покинув. Вона лишилася сама на всенькому світі. Сама-самісінька. Мати, яку не любить дочка. Некохана жінка. Ненависна подруга. Славка лежала в ліжку і дивилася телевізор, автоматично перемикаючи програми. Вона ніяк не могла зосередитися. Вона була розладнана, розбита, розчленована, зруйнована. «Треба нарешті зізнатися бодай самій собі, що я — ніщо, я — нуль». Вона бубоніла собі під ніс: «Я — нікчема», дивлячись скляними очима в телевізор і автоматично жуючи чіпси. Дуже хотілося випити. Вона відкрила бар і дістала звідти пляшечку хорошого французького коньяку. «Трохи замало як на мою вагу», — подумала Славка і вийняла ще одну.