Марина Гримич - Магдалинки

У жандармерії це подіяло безвідмовно. Приїхав представник посольства і після кількагодинних переговорів забрав двох громадян України з собою. Він віз їх у машині і дорогою, сидячи за кермом, читав лекцію про те, як погано ганьбити батьківщину.

Ксеня скулилася на задньому сидінні калачиком і тремтіла. Вона дивилася в грубу шию представника посольства і відчувала ще більший страх, аніж у стрип-барі чи в жандармерії. Вона просто панічно боялася цієї грубої шиї з коротко підстриженим волоссям. Вона подивилася на Ростика, а той вальяжно розлігся поруч і корчив гримаси, в такий спосіб коментуючи все, що говорила груба шия.

Машина застрягла в «корку». Шия не переставала повчати. Голос робився дедалі роздратованішим. Шия почервоніла і зморщилася, і раптом до Ксені й Ростика повернулося бурякове обличчя:

— Ясно? — гаркнуло воно.

— Ясно, — жалібно проскімлила Ксеня.

Вона несміливо підвела очі на бурякове обличчя. На ньому нервово смикався правий вус.

Працівника посольства звали Охрім Іванович Бик, що цілком відповідало його натурі. Він був неодруженим, що дуже рідко трапляється в дипломатичному корпусі. Відчувалося, що він не з кадрових дипломатів, а потрапив на цю службу випадково, в часи, коли молода держава зводилася на ноги і тимчасово, на короткий час, відступила від суворої клановости у вітчизняній дипломатії.

Напевне, тому, думала Ксеня, Охрім Іванович Бик і зробив крок, на який кадровий дипломат не пішов би ніколи. Він аж надто наблизив до себе двох українців, що вскочили в халепу, узявши їх під власну опіку, хоч це й не входило в його службові обов’язки. Він запросив обох до своєї квартири, аби провести з ними виховну бесіду. Ксеня, відчуваючи двозначність ситуації, думала, що не загартований закордонами Охрім Іванович Бик просто зностальґував і під приводом нотацій просто хотів послухати, що робиться там, на рідній неньці. Ростик почав малювати сентиментальну картину української дійсности, акцентуючи на таких рідних поняттях, як сальце з прорістю, чорний «Український» хліб, солодка цибулька, часничок. Оскільки в НЗ веселої групи «Магдалини» ще трохи збереглося із щойно згаданого, то відбулася й друга зустріч на квартирі суворого дипломата.

Ідучи до нього вдруге, Ростик напучував Ксеню:

— Ксюхо, зарубай собі на своєму кирпатому носі: це твій шанс!

Ксеня густо почервоніла, але затямила Ростикову науку. І попередньо купила традиційні французькі мереживні фіраночки, жовто-блакитні штори й обруси з соняшниками та оливками, а до них і кілька вазончиків з калачиками — обов’язковими атрибутами французького інтер’єру. Вона щиро й без задньої думки (а може, саме з нею) хотіла на знак подяки звеселити суворе службове житло їхнього рятівника.

Охрім Іванович Бик був зворушений, хоч наче й не показав цього. Але такий знавець людських душ, як Ростик, побачив його погано замасковане розчулення і підбадьорив Ксеню:

— Продовжуй, мала, в тому ж дусі!

— А як, Ростику? — у відповідь шепнула та.

— Марш на кухню деруни смажити!

Ксені не треба було повторювати. Поки смажилися деруни, Ростик як слід «підготував» Охріма Івановича доброю українською горілочкою. Тож, коли мала господиня внесла страву до кімнату, Охрім Іванович був завойований. Поки що тільки теоретично. Попереду було набагато складніше завдання — вкласти його в ліжко з Ксенею.

Після дерунів співали улюблену українську народну пісню «Дивлюсь я на небо», де глибоко філософське, суто українське запитання — «Чому я не сокіл, чому не літаю?» — здавалося, понад усе тривожило в цей момент зностальґованого дипломатичного працівника.

Після того, як Ростик з Охрімом Івановичем пошкодували з приводу того, що вони не соколи, почався телевізійний випуск новин. Святою справою будь-якого дипломата є перегляд новин. І в цей час у жодному разі не можна його зачіпати.

Поки Охрім Іванович уважно вивчав політичну ситуацію у світі, гості пішли на кухню мити посуд.

Ростик крізь зуби напучував кандидатку на заміжжя:

— Ксюхо, він уже «готовченко».

— А я ще ні, — непевно відповіла вона.

— Лови момент, бо буде пізно.

— Що ж мені робити?

— Лишайся сьогодні на ніч.

— Отак відразу? Я так не можу.

— Заміж хочеш — зможеш.

Після перешіптувань вирішили розіграти маленький спектакль. Ксеня вдала, що випадково заснула на дивані. Ростик порадив Охріму Івановичу не будити її, а він, тобто Ростик, мовляв, піде собі.