Марина Гримич - Магдалинки

Ті двоє з акордеоном і скрипкою, впізнавши «своїх», скомандували:

— Ану, пашлі ацюда, ета наше мєста!

Ксеня швиденько згорнула торбинку і хотіла була швидко зникнути, але акордеоніст схопив її заробіток і погрозливо зашипів:

— Нє трожь!

Тут нагодився Петруха і дав акордеоністу по пиці, розтлумачивши:

— Малєнькіх абіжать нізя! Ясно?

— Так точна! — відчеканив той.

Ксеня, Сашка, Ростик і Петруха вирішили більше не спокушати долю, тож хутенько пішли на станцію, аби повернутися до готелю. Однак поїзда метро вони не дочекалися: до них підійшов мсьє і запропонував Ксені випити з ним чашечку кави: «Мадам, кафі?» Ксеня з обуренням повідомила, що, між іншим, вона мадемуазель. Чоловіка це так вразило, що він, забувши про каву, запропонував їй з ним пообідати: «Мадемуазель, дежене!» Ксеня хотіла була знову ж таки обурено заявити, що вона «не з таких», але в розмову втрутився Ростик, який пояснив французькому мсьє, що коли обідати, то всім разом, оскільки вони — одне ціле.

Ніхто не сподівався, що мсьє на це погодиться. Але він погодився. Чому саме, з’ясувалося згодом. Занадто пізно, аби відіграти назад.

Отже, Сашка з Ксенею і Ростик із Петрухою опинилися разом з досить милим мсьє на Єлисейських полях в якомусь ресторані. Пізніше Славка і Віка кусали собі лікті, дорікаючи собі, що не захотіли «ганьбитися» під час Ксениного виступу в метро. Бо ресторан був таки пристойний. Ба більше — дуже пристойний. І навіть, сказати б, надзвичайно пристойний, як на бідних українців і не набагато заможнішого кав’яроторгівця з Астрахані.

У ресторані після аперитиву (традиційного французького кіру — суміші шампанського з смородиновим лікером) і з’ясувалося, чому мсьє не поскупився і запросив їх усіх до ресторану. Він запропонував Ксені виступити в його нічному клубі.

Ксюха, звичайно, знову обурилася і почала пояснювати, що вона не просто мадемуазель, а дуже цнотлива мадемуазель, на що Жан-Поль (так звали мсьє) сказав: «Я бачу! Саме це мені й потрібно!»

Одразу ж оцінив принади цієї ідеї Ростик. Його очі загорілися, коли мсьє Жан-Поль описав своє шоу. Ця вистава називається «Святенниці-розпусниці». На сцену виходять черниці й показують спектакль в діапазоні від фанатичної святости до дикої оргії з елементами стриптизу.

— Ксюхо, погоджуйся! — шепотів у захваті Ростик, а шановного мсьє палко запевняв: вона погодиться!

— Нізащо! — істерично відкараскувалася та.

— Шановний мсьє Жан-Поль, — липнув тим часом Ростик. — А для мене у вас нічого немає? Я — професійний танцюрист! Причому дуже багатогранний!

На це мсьє Жан-Поль спокійно відповів:

— Я подумаю, молодий гею, можливо, щось для вас і буде!

— Боже, яке блюзнірство! — вигукнула Ксеня і вже була піднялася, щоб піти геть, як мсьє шоумен дуже спокійно і з притиском сказав по складах:

— Двісті доларів.

Ксеня округлила очі за круглими ж таки скельцями окулярів.

— За ніч, — так само спокійно додав мсьє.

— Нармальна! — зареготав Петруха і поплескав мсья по спині.

— Щось замало як на нічний клуб! — завагалася Сашка і, оглянувши голодним прискіпливим поглядом мсья, категорично додала: — І взагалі, ми будемо замовляти гаряче?

Мсьє Жан-Поль узяв карту вин і меню:

— Хто — рибу?

— Я! — в один голос сказали Ростик і Петруха.

— Хто — м’ясо?

— Я! — сказала Сашка.

— А вам, мадемуазель, крем-брюле чи яблучний пиріг під карамеллю? — лагідно промовив він до Ксені й додав: — Триста доларів за ніч.

— Чотириста, — про всяк випадок зажадала Сашка.

— Згода! — посміхнувся мсьє Жан-Поль і покликав офіціанта.

Увечері цю історію розповідали Віці й Славці. Вони були такі голодні після сендвіча, на який заробила Ксеня в метро, що від розповідей про французьку кухню просто лускалися.

— … І ось, — артистично розповідав Ростик, — на великій такій тарелі виносять рожевий, як коралі, шматочок сьомги, а навколо неї — білий соус, а на ній — листочок м’яти… — дражнив він дівчат.

— Ну, чому я така невезуча! — скиглила Славка, доїдаючи останні крихти сендвіча.

— Це я невезуча! Чому я мушу за всіх вас оддуплюватися! — Ксеня лежала в ліжку з рушником на голові й стогнала.

Ростик підійшов до неї й почав стурбовано роздивлятися:

— Дівчинко, тобі через годину на репетицію!

Ксеня повернула до нього заплакане обличчя з набряклими повіками:

— Чому я? — заридала вона.

— Дурепо! Тобі так пощастило! — дивувалася її сльозам Славка.