Марина Гримич - Магдалинки

Здесь есть возможность читать онлайн «Марина Гримич - Магдалинки» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Дуліби, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Магдалинки: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Магдалинки»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Четверо подруг у всіх невдачах свого особистого життя звинувачують «Сірожу» Драгомарецького, колишнього однокласника, а нині — високого посадовця. Вони створюють таємне товариство Магдалини, першою заповіддю якого є іґнорація чоловіків. Але одного весняного дня Магдалинки, а також їхній друг Ростик, прийнятий до товариства, отримують анонімний подарунок — путівки та авіаквитки до Париж. Тож інтрига почалася…
ISBN 978-617-7310-09-8
© Марина Гримич, текст, 2003
© Марина Гримич, текст виправлений, доповнений, 2016
© Дуліби, 2016

Магдалинки — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Магдалинки», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— У мене, між іншим, набагато витонченіша фігура! Правда, дівчата?

Відповіді вона не почула. Обернувшись, вона побачила, що подруг поруч немає. Усі скупчилися в кінці зали, де роздивлялися грандіозну скульптуру Геракла.

— Балдьож, — із знанням справи сказала Славка. — Какой мужчіна! Хачу. Прямо ш-шас!

— І правда, нічо! — потвердила Ксеня, серйозно роздивляючись нижню половину Геракла через круглі скельця своїх окулярів.

— Ксюхо, що з тобою? — вирячила очі Сашка. — Може, Ростик правий? Може, тобі справді потрібен дядько?

Ксеня зашарілася:

— А тобі, Сашко, Геракл що, не подобається?

— Подобається, — згодилася та. — Але не як мужчина, а як витвір мистецтва. Я у захваті: як оце з цілого шматка мармуру можна було витесати такого мужика!

— Погляньте на неї! — знущально перекривила Сашку Славка. — Як витвір мистецтва! І тобі, докторе Айболитю в спідниці, що, всередині не тенькає?

— Нє-а! — байдуже відмахнулася Сашка.

— Ну ясно, ти ж у нас по Чингізханах! Дрібних і кривоногих.

Вона голосно зареготала. На них осудливо подивилися дві бундючні британки.

— Тьху на тебе! — скривилася Сашка і додала: — До речі, а де Ростик?

А Ростик стояв біля якоїсь білої мармурової статуї, яка розляглася посередині залу. Дівчата підійшли впритул. У напівоберт лежала молода тендітна гола дівчина, немов насолоджуючись теплим ніжним сонечком.

— Ти що тут робиш? — поцікавилися дівчата.

— Я йому заздрю, — замріяно промовив Ростик.

— Не йому, а їй, — виправили його магдалинки.

— Йому, — повторив він. — Це Гермафродит.

Дівчата заглянули скульптурі під зігнуте коліно і переконалися, що Ростик правий.

— І чого ж ти йому заздриш? — здивувалися вони.

— Жодних комплексів! Жодних проблем! Лежить собі у центрі Лувра, ловить кайф від паризької весни і навіть не здогадується, що він не такий, як усі! А може, й здогадується, проте не бере собі дурного в голову! Як ви думаєте, дівчата, він здогадується чи ні?

Ті перезирнулися і промовчали. Тема Геракла, з якої вони хотіли було з ним порадитися, виявилася недоречною.

Зал античних фігур справив велике враження на членів товариства. Після нього рушили на другий поверх споглядати Мону Лізу. Вистоявши довгу чергу серед неусміхнених відвідувачів, боячись скомпрометувати себе необережним жартом, щоб, не доведи Господи, не засміятися, вони нарешті досягли шедевру.

— Чому вона така маленька? — тихо спитала Славка.

— Хто? Мона Ліза? — перепитав Ростик.

— Картина.

— Картина якраз велика. Просто велична.

— Простенько, но со вкусом! — бовкнула Славка.

Несерйозні українки не витримали і захихотіли. А оскільки сміятися тут було ще непристойніше, аніж у Нотр-Дамі, то їх від цього усвідомлення просто розпирало від сміху.

Їх ніхто не зрозумів. Тобто ніхто не схвалив їхньої поведінки. Навіть сорбонські студенти із зеленим волоссям, що стояло сторчака, на роликах і з сережками у ніздрі.

Раптом із гурту, що скупчився біля скляного ковпака, який захищав шедевр, випірнула голова:

— Зємлячкі! Прівєт! Ну как вам, кльово?

— Ніякі ми тобі не землячки! — грубо буркнула у відповідь Сашка.

«Землячок» почав проштовхуватися до дівчат.

— Зємлячкі! Можна с вамі? Я тут уже с ума схожу в етом Паріже!

Магдалинки придивилися до рудуватого блондина з круглим рожевим обличчям, точніше, пикою, щедро всипаною ластовинням.

— Пшол вон! — відмахнулася від нього Славка.

— А тєбя как зовут, Пишка? — не здавався «землячок».

— Слушай, хочеш в морду? — розлютилася Славка.

— Хачу! — радісно вигукнув він.

Суворі японці, обвішані цифровою апаратурою, зміряли парочку осудливими поглядами.

— Нє мєшай получать естетіческоє удовольствіє! — гаркнула Славка.

— А давай вмєстє получать удовольствіє!

— Ви нє в мойом вкусє!

Польські туристи, що тусувалися біля Мони Лізи, не витримали й обурилися:

— Цо то єст за ганьба?

«Землячок» не розгубився. Лише стишив голос і сказав Славці, киваючи на Джоконду:

— Ну, как тєбє? Правда, нічьо?

Славка тим часом і далі з розумним виглядом вивчала невмирущий образ.

А «землячок» тим часом із захватом роздивлявся Славку:

— Но ти луччє!

Тут гурток українок голосно засміявся. Вочевидь, занадто голосно, бо до них підійшов музейний працівник і попросив не порушувати тиші. Присоромлені дівчата стихли, і, намилувавшись шедевром, рушили з музею.

На вулиці Сашка виказувала подругам, що ті не вміють пристойно поводитися у культурному закладі, що вони як дикуни, що вони як ті п’ятикласники, яким розповідають про тичинки і пестики! Хіба для того вони їхали до Парижа, щоб хихикати біля Геракла і Джоконди?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Магдалинки»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Магдалинки» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Марина Гримич - Second life (Друге життя)
Марина Гримич
Марина Попова - Марина Попова
Марина Попова
Марина Гримич - Варфоломієва ніч
Марина Гримич
Марина Гримич - Ти чуєш, Марго?..
Марина Гримич
Марина Гримич - Острів Білої Сови
Марина Гримич
Марина Гримич - Еґоїст
Марина Гримич
Марина Гримич - Фріда
Марина Гримич
Марина Гримич - Клавка
Марина Гримич
Отзывы о книге «Магдалинки»

Обсуждение, отзывы о книге «Магдалинки» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x