Марина Гримич - Магдалинки

Це була Ксеня, яка питала, що їй робити: вона отримала такого-то і такого-то листа. Сашку це не розупевнило, що над ними пожартували, але про всяк випадок вона вирішила листа не викидати. Обдзвонили всіх і зібралися у Ксені.

Інформація для роздумів

Ксенина квартира скидалася на маленький едем: скляні пташечки, порцелянові слоники, візеруночки, шкатулочки, кошики з квіточками, картинки, іконки, будди, букетики, маленький фонтанчик, акваріум, вазончики з квітами, фігурки Матері Божої, килимочки, китайські ліхтарики. Було дивно, як уся ця еклектика вміщається в мініатюрній «готельці».

Оскільки місця у Ксені було малувато, магдалинки давно вже віднайшли найекономніший спосіб тут розміщуватися: Сашка, Віка, Ксеня — на дивані, а Славка — на пуфі перед ними. Між диваном і пуфом стояв журнальний столик, на якому завжди стояло щось смачненьке домашнього приготування.

Того дня дівчата їли просто борщ. З часником, салом, пампушками і горілочкою. Коли несподівано задзвонили в двері, ніхто не здивувався, що цим «кимось» виявився Ростик. Побачивши трапезу, він весело привітався:

— Привіт голодаючому Поволжю!

— Приєднуйся, Бухенвальде, — з повним ротом привіталася за всіх Сашка. — Сідай до нашої скромної трапези!

Ростика, як і будь-якого старого парубка, не треба було двічі запрошувати.

Він наминав борщ, аж за вухами лящало. Наївшися, він ще більше повеселів:

— Ну що, відьмочки, — до Парижа?

Магдалинки здивувалися:

— Ти що, теж запрошення отримав?

— А я що, рижий? — засміявся він і демонстративно погладив своє рудувато-блондинисте волосся.

— Що це все означає, ґобліне? — спитала його Славка.

— Не знаю, — просто відповів той. — Знаю лише, що комусь дуже хочеться зібрати нас усіх поза межами батьківщини для якоїсь мети.

— Відкрив Америку! — саркастично буркнула Славка.

— Їдьмо! — постановив Ростик. — Що буде, те й буде!

— Не подобається мені це! — сказала Віка. — Нюхом чую, сексом пахне!

— Ой, правда? — зраділа Славка. — Тоді їдьмо! Ну, хто за? — і вона підняла свою пухкеньку ручку.

Решта утримались.

— Це якась пастка, — сказала обережна Сашка. — Не люблю я таємниць!

— Ти завжди була занудою! — дорікнула їй Славка. — Поїхати в невідомість — це ж кайф!

— Кайф — це коли за власноруч зароблені гроші піти до турагенства і купити собі путівку, куди хочеш і поїхати, з ким хочеш! — суворо сказала Сашка. — А може, це якась кримінальна афера, і нас хочуть підставити? І взагалі, я не хочу до Парижа! Я хочу в Африку, в савану, пополювати на антилоп!

— Не хочете — поїду сама! — надула свої пухкенькі губки Славка.

Запала мовчанка.

— Мені здається, — серйозно сказав Ростик, — той, хто зробив це, кревно зацікавлений, щоб ми приїхали всі вп’ятьох, а не хтось один.

— Не Драгомарецький, бува? — тихо і перелякано спитала Ксеня.

Ця думка, вочевидь, уже давно муляла решту членів таємної організації.

Вони мовчали і обмірковували цей варіант.

— Або Свята Магдалина, — пожартував Ростик. — До речі, це цілком може бути вона. Сьогодні вдень із свічкою не знайдеш таких шанувальниць Магдалини, які впродовж чи не двадцяти років поклоняються їй, щоправда, у досить дивний спосіб.

Дівчат зненацька осяяло:

— Подивіться на дату поїздки: вона ж припадає саме на час нашого щорічного ритуалу, присвяченого Святій Магдалині!

Інформація для роздумів

Щорічний таємний ритуал членів товариства Магдалини відбувався не за календарем, а відповідно до погодних умов. Того дня ранньої весни, коли повітря починало пахнути землею, що прокинулася після зимової сплячки, вони починали дуже ретельно спостерігати, коли із землі виб’ється перша зелена травичка. Ось це і був той магічний день, коли здійснювався таємний обряд. Найголовнішою була сама ідеологія ритуалу. Оскільки Свята Магдалина — це уособлення переродження жінки з великої грішниці на велику святу, то й сам ритуал мав символізувати очищення від гріха. А гріх треба було здійснити обов’язково напередодні появи першої травички. І що огиднішим він буде, то більшою є втіха після очищення, від нового народження. Хоч це блюзнірство для віруючих, однак магдалинки уявляли свій ритуал як щорічне розп’яття і воскресіння, яке щороку переживає християнська спільнота.

Ця думка змусила по-іншому оцінити перспективу поїздки. Навіть для скептичної Сашки можливість її не була вже такою абсурдною.