Марина Гримич - Магдалинки

— Ну що, добилися свого? Добилися? Втопили мене в лайні? Втопили? Ну що, тепер задоволені? Святкуєте перемогу? Так? Аякже: я — деспот, я — садист, я — покидьок! А ви — святі та божі! Святі грішниці!

Дівчата помітили, як тихенько за Драгомарецьким увійшов Ростик, також їхній однокласник. Вій лузав насіння і плював собі у жменьку. Однак йому ніхто не наважився докоряти. Тим часом Драгомарецький провадив свою тираду:

— Визнаю: помста була класною — красивою і під самий дих! Ганьба — на всю країну! У власному кабінеті — голий, посмугований Сашчиним батогом, зв’язаний, а на пенісі — голубий бантик! Щодо бантика ти, Славко, стерво, придумала, га? Паскуда! — Драгомарецький впритул подивився їй в очі, аж та затремтіла.

Драгомарецький продовжував:

— Скомпрометований перед дружиною та її благоліпною сімейкою! Ось подивіться — вигнали в чому бачите, як поганого пса під зад коліном! Так вам і цього стало мало!

Він зупинився біля Віки і почав розглядати її критичним поглядом:

— А який твій особистий внесок у розроблену операцію, га? Оце? — Драгомарецький вийняв з кишені явно її трусики. — Зробити кляп із цього барахла, — дуже дотепно!

Віка, яка ніколи нічому не дивувалася, цього разу звела брови.

Драгомарецький повернув назад і зупинився біля Ксені.

— А ти, мала, туди ж? — Драгомарецький закрутив її білий кучерик собі на пальці. Ксеня від болю закинула голову назад і зморщилася.

— Що це? — підсунув їй під носа Драгомарецький накручений на руку якийсь виріб із бісеру. — Що це таке, питаю я тебе?

Ксеня спробувала зосередити свій погляд на бісеровій вервечці, проте даремно — голова була закинута надто сильно.

Драгомарецький відпустив її, так і не давши роздивитися бісерову вервечку.

— Тільки вам і цього було мало! Ви ще підкинули мені листа, в якому я немовби готую державний переворот! Так, щоб мене розмазати по стіні! Розмазали! Все! Мене нема! Я — ніхто! Ще й справу на мене заведено!

Драгомарецький копнув ногою пальму, та перекинулася. З вазона висипалася на дзеркальну підлогу земля. І раптом Сергій сів на круглий Гвинтовий стільчик біля роялю, відкрив кришку і… заграв. Заграв «Патетичну сонату» Бетховена. Там-та-ра-рам! Там-та-ра-рам! Там-та-ра-рам, там-та-ра-рам, там-та-ра-рам…

Грав він неперевершено. У дівчат аж мурашки по тілу забігали. Чи то від музики, чи від того, що час було вдягтися. Вони заворожено дивилися, як довгі пальці бігають по клавішах, граючи пристрасного Бетховена. В цю гру він вклав увесь свій розпач, увесь свій біль, усю свою пережиту ганьбу. Музика розривала магдалинкам серце. У ній був той Драгомарецький, якого вони любили і ненавиділи. Ксеня зашморгала носом. Славка засопіла. Віка флегматично роздивлялася Дра-гомарецького. А у Сашки на кочівницькому обличчі ходили жовна.

Драгомарецький закінчив. Потім обхопив голову руками і заридав. Ксеня плакала не ховаючись. У Славки почервоніли очі, однак вона стійко трималася, тільки ковтала слину. Віка пішла в спальню одягатися. Сашка пішла на кухню курити. Проходячи повз Ростика, вона щось просичала йому крізь зуби, і той відступив з дороги.

Драгомарецький, закінчивши плакати, упав лицем на клавіатуру і заснув. До нього підбігли Ростик, Славка з Ксенею і почали всі разом тягти його до спальні. Хазяйка, ставши на порозі, запротестувала:

— Геть із моєї спальні! І взагалі, геть із мого дому!

Однак ті й далі тягли п’яне тіло до її «святая святих»…

— Сашко! — заверещала несамовито Віка, кличучи подругу на підмогу.

Та прибігла з кухні і моментально оцінила ситуацію:

— Стій! Раз, два! — скомандувала вона таким тоном, який примусив би скоритися навіть військовий батальйон.

Видно, й вона розгубилася, бо стояла і про щось розмірковувала, роздивляючись тіло Сергія. Усі слухняно чекали її рішення.

Сашка підійшла до Драгомарецького, що лежав на підлозі і почала знімати з нього дублянку. Потім взяла за зап’ястя і поміряла пульс, гидливо кинула його руку на підлогу і сказала:

— Хай лишається до ранку!

Йому постелили на розкладачці. Роздягали разом, то ойкаючи, то хихикаючи над ретельно розмальованим батогом тілом. У кишені піджака знайшли те, що Сергій тикав під носа Ксені. Це був ґердан, на якому бісером було складене одне слово «МАГДАЛИНА».

Дівчата зібралися на кухні, щоб обговорити те, що сталося. Ростик приєднався до них. Він, як нічого не бувало, вмостився на стільці в кухні в дівочому колі, прокоментувавши свою поведінку так: