Марина Гримич - Магдалинки

А справ — аж забагато. Ось, наприклад, батько Віки привіз доньці з Парижа всякої всячини, а вона навіть не розпакувала пакунків.

Дівчата почали розгортати подарунки.

— Тільки обгорткового паперу не рвіть, адже його ще можна використати: новорічні свята на носі! — командував головний економіст таємного товариства — Сашка. Вона акуратненько віддирала скотч від пакунків, не зіпсувавши жодного папірця.

— Іще чого! — весело роздирала упаковки різкими енергійними рухами Славка. — Адже в цьому весь кайф: по-тигрячому здерти з подарунка обгортку і насолоджуватися ним. Це все одно, що, як приспічить, то відразу ж здерти по-тигрячому з чоловіка одяг і нестямно кохати його. А ти, Сашко, мабуть, поки складеш на купку увесь свій одяг, розправивши всі складочки, і повісиш на тремпель костюм чоловіка, його сорочку і краватку, то і тобі, й йому вже перехочеться… Га-га-га! (тобто Ква-ква-ква).

Сашка не образилася. Славка мала рацію: Сашка навіть в інтимних стосунках дотримувалася аптечної стерильности і пунктуальности.

О, ці паризькі подарунки! В них є щось магічне, вони заворожують з першого погляду. У кожній французькій найпростішій дрібничці завжди знайдеться деталька, яка зробить подарунок не схожим ні на який подарунок у світі, зробить його саме паризьким.

Магдалинки серед цих паризьких запахів, кольорів, сумочок, одягу почали говорити французькою мовою, адже всі вони колись закінчили спеціалізовану французьку школу. Це була таємна мова товариства Магдалини. Магдалинки завжди мріяли побувати в Парижі, відвідати собор Святої Магдалини, яка там називається Мадлен. Однак життя складалося не на їхню користь. Тож єдиною їхньою втіхою залишалися враження від подарунків, які привозив батько Віки з Парижа, і від перегляду французьких фільмів мовою оригіналу.

Їм стало добре. А коли їм було добре, вони починали танцювати. Танці членкинь товариства Магдалини були дуже еротичними. Перебуваючи у Віки, магдалинки роздягалися до нижньої білизни, а часом навіть і далі, й починали кружляти величезною вітальнею під Віденський вальс та інші твори Штрауса, які лунали на повну силу.

Інформація для роздумів

Віка мала велику двокімнатну квартиру у старому будинку з височезними стелями, на яких ще лишилася ліпнина з янголятками. Звичайно, батько там зробив «євроремонт», причому вітальня була розташована на місці колишніх трьох і без того немалих кімнат комунальної квартири. Це була справжня зала. У кутку стояв рояль, біля нього — пальма. На стелі — величезна кришталева люстра, якою не погребував би замок середньовічного князя. На підлозі — бездоганний дубовий паркет. Ще там були картини і дзеркала. Це й усе. З техніки — музичний центр.

Оскільки за зростом Сашка більше підходила до Ксені, то вони, зазвичай, танцювали в парі. А довгонога Віка танцювала з дебелою Славкою. Маленька в’юнка пара літала по всій вітальні, весело регочучи. Сашка була в бездоганно білій нижній білизні досить строгого покрою. Вона завжди принципово носила білосніжну білизну. По-перше, вона пасувала до її смаглявого кочівницького тіла, а по-друге, вона була дуже охайна, а лише з білосніжної білизни можна визначити стадію її чистоти. Ксеня мала завжди мережану рожеву або блакитну білизну, труси «смужкою», яка робила її рожеву попку особливо симпатичною. Славка з Вікою танцювали у більш поважному темпі. Славка — через свої форми, а Віці просто було ліньки витрачати енергію. Вони плавно плавали по кімнаті, час від часу зачіпаючи то пальму, то рояль, то музичний центр. Після танців в обох на стегнах були синці. Славка віддавала перевагу дуже практичній білизні чорного кольору, яку вигадали кілька століть тому з практичних міркувань паризькі повії. А у Віки білизна була найрізноманітніших кольорів і відтінків.

Того дня настрій був аж надто веселий. Вони розуміли, що це може скінчитися погано, однак і не намагалися зупинятися. Їм потрібна була емоційна розрядка.

Кілька разів дзеленьчав телефон, але ніхто й не збирався брати слухавку. Коли ж у двері почав хтось настирливо дзеленьчати, вони трохи стишили музику, думаючи, що то роздратовані сусіди, проте нервові дзвоники не припинялися. Віка пішла відчиняти двері.

За кілька секунд до кімнати ввалився Драгомарецький. Він оглянув п’яним поглядом кімнату і прохрипів з презирством:

— Лесбійська компанія в зборі…

Запала німа сцена.

Сергій був у жахливому стані: неголений, пошарпаний, посмугований батогом, розхристаний, розпатланий і ще багато чого роз- і не-. Він ступив крок, потім другий, залишаючи на дзеркальному паркеті брудні плями розталого снігу. Дівчата боялися поворухнутися. Вони завмерли у тій позі, в якій він їх застав, і мовчки спостерігали за ним. А той пройшовся кімнатою, розглядаючи кожну з них прискіпливим, оцінюючим поглядом згори вниз, і при цьому несамовито кричав: