Iван Карпенко-Карий - Хазяїн

Золотницький. Поїдемо!

Пузир. Чудесно! Перед вашим приїздом я сам хотiв їхать.

Золотницький. О, а це що? Халат? I який розкiшний - диво! Певно, дочка примусила справить?

Пузир. Простiсенько купив сам.

Золотницький (розглядає). Та воно й видко, що сам: Софiя Терентьевна овець та бурякiв на халат би не посадила.

Пузир. А що, хiба вам не до вподоби?

Золотницький. Як можна, чудово! Вiвцi i буряки - символи хазяйства! Оригiнальний смак! Хоч на виставкуi Може б, ти менi продав цей халат?

Пузир. Купiть.

Золотницький. Невже продаси?

Пузир. Чого ж, все продається.

Золотницький. Скiлько?

Пузир. Сто.

Золотницький. А багато заробиш?

Пузир. По-хазяйськи.

Золотницький. Ну (б'є руку Пузиря), халат мiй. Феноген!

Пузир. Носiть на здоров'я. Я собi куплю у татар бухарський.

Входе Феноген.

Золотницький. Вiзьми халат i вiддай мойому Дмитрiю. Нехай гарненько обгорне в плед i запре в екiпажну скриню. (Одходить i дивиться у вiкно.)

Феноген (до Пузиря). Як?!

Пузир. Продав за сто карбованцiв.

Феноген (бере халат, до Пузиря тихо). Бачите, а ви менi не вiрили, що халат варт сто карбованцiв.

Пузир (так само до Феногена). Учись: за пiвгодини заробив руб на руб, та ще мало запросив. Такi люде, коли їм заманеться якої дурницi, утроє платять!

Феноген (про себе). Добре заробив! Бiдна Марiя Iвановна, даремно турбувалась, даремно радiла.

Пузир. А я й забув, скажи, Феноген, щоб менi запрягли бурого в бiгунки i пару в шарабан, ми поїдемо на копи дивитись

Феноген вийшов.

Золотницький. Чудовi квiтки, клумби! Все переродилось, i ти сам переродився: сьогодня на вид ти вже не просто хазяїн, а настоящий обиватель.

Пузир. Все дочка чепурить!

Золотницький. А знаєш, Терентiй Гаврилович, дочка твоя дорога дитина.

Пузир. Аякже: золоту медаль получила!

Золотницький. Просвiта, брат, велика сила! Признаюсь тобi, що перше я заїздив до тебе тiлько по дiлу, тепер менi приятно буть у тебе i без дiла.

Пузир. А що ж тут, справдi, так перемiнилось?

Золотницький. Не те повiтря: книги, газети, пiанiно, освiчена молода людина, та ще до всього артистка: гра, спiва! О! Ти, брат, цього не розумiєш!

Пузир. Ну, це вже даремно! Я сам любив i люблю спiв. У мене був чабан…

Золотницький. А, бог з ним, що там твiй чабан!

Пузир. Е, бог з ним… Тiлько те гарно, що вам до вподоби… А якби ви почули, як той чабан, бувало, заведе "Ой з-за гори, з-за лиману"!

Золотницький. Ну, а Калинович як спiва?

Пузир. Чув. I цей спiває гарно.

З другої кiмнати чутно "Гетьмани, гетьмани" або iншу, можна и не спiвать, як нема кому.

Золотницький. Оперний голос! Талановитий, розумний, енергiчний молодий чоловiк Калинович! Таких молодих людей мало. Слухай, Терентiй Гаврилович: от жених для твоєї Сонi, пара, якої пошукать по бiлому свiту.

Пузир. Отакої! Голодрабець? У Сонi є жених - Чоботенко, мiлiонер.

Золотницький. Високий до неба, а дурний як треба. Найшов жениха! Вiн же безграмотний баран. Хiба ж Чоботенко до пари Сонi? Бог зна що викладуєш! Чоботенко у твоєї дочки гайдуком повинен служить, а не чоловiком їй бути.

Пузир. Я вас, Петро Петрович, шаную, поважаю, але немало дивуюсь: вискiпали якогось учителишку i носитесь з ним…

Золотницький. Не учителишка, а учитель гiмназiї. Чудак ти, Терентiй Гаврилович, єй-богу, чудак! Ну навiщо тобi багатий зять, коли ти сам багатий? Пора вже тобi шукать того, чого у тебе бракує.

Пузир. Я так i роблю: шукаю, де б бiльше купить землi, бо скiлько б чоловiк її не мав - все бракує.

Золотницький. Добре. Ну, а скажи менi: тобi приятно мать орден? Приятно, кажи, не угинайся!

Пузир. Я й не криюсь. Заслужив - i носю.

Золотницький. Так. Ну, а якби тобi дали один орден з широкою червоною стрiчкою через плече, а збоку звiзда. То це було б ще приятнiще?

Пузир. Ха! Широка, кажете, червона стрiчка i звiзда на боцi - бачив… Не криюсь: ще приятнiще. Що ж з того?

Золотницький. А коли б до всього цього тебе возвели в генерали: ваше превосходительство! Га? Ще було б приятнiще?

Пузир. Я не розумiю, для чого ви все це говорите?

Золотницький. А от для чого. Нi ти, нi твiй Чоботенко нiколи такої честi не добудете: звiзди вам збоку не носить, генералами вам не буть, хоч би ви всi свої добра i маєтки за таку честь вiддали, а Калинович…

Пузир. Буде генералом, з звiздою? Ха-ха-ха! О, бодай вас.

Золотницький. Та ти, брат, не смiйся! Ви з Чоботенком зостанетесь навiки чабанами та буряковими генералами, а Калинович може бути професором, директором гiмназiї, от i ти, i твiй Чоботенко будете говорить йому - "ваше превосходительство".