Iван Карпенко-Карий - Хазяїн

Пузир. Чи буде вiн генералом, чи нi - я не знаю; а чим вiн є - я бачу" i дочки своєї за нього не вiддам!

Входе Соня i Калинович.

Пузир, Золотницький, Соня i Калинович.

Соня. Годi вам про дiла балакать! Ходiм до нас.

Золотницький. Дорога Софiя Терентьйовна, я тут обстреливав позицiю; i бомбами, i гранатами, i шрапнеллю сипав - не помагає! Неприятель уперто не здається. Давайте вiзьмемо його в перехресний вогонь.

Соня. Догадуюсь. Ви за нас з татком говорили, i, певно, тато не згоджується? Я вже бачу.

Пузир. Нiзащо в свiтi! Це ти мене, дочко, хочеш у труну покласти!

Соня. Хiба моє щастя для вас, тату, труна? Я цього не знала.

Пузир. Так знай! Щастя, якого тобi заманулось, - менi труна. Тебе сватає Чоботенко, я вже тобi говорив.

Соня. Тодi я промовчала, а тепер скажу вам, що я за нього не пiду!

Пузир. Та ти ж його ще не бачила, подивися перше: з лиця хоч воду пий, Бова Королевич! Росту (показує сажень) - о; плечi (розводе руками скiльки можна) - е!

Золотницький. А голова (показує кулак) -о! Софiя Терентьйовна вибрала собi людину в подружжя, а ти їй раїш першерона! Навiщо тобi Чоботенко? У тебе, слава богу, є чим копи возить.

Пузир. Ви не туди стрiляєте! Чоботенко хорошого роду, хазяїн, з дiда мiлiонер. Я не хочу зятя з вiтру, бiдного приймака.

Калинович. Ви мене ображаєте!

Пузир. I ви мене ображаєте!

Калинович. Чим?

Пузир. Тим, що осмiлились сватать мою дочку.

Калинович. Не всi люде дивляться вашими очима, а через те ви помиляєтесь, Терентiй Гаврилович. Я люблю Софiю Терентьйовну, а не ваше багатство! До цього треба вам знать, що я лiчу вас далеко бiднiщим вiд себе, i будьте певнi, що у приймаки я до вас не пiду нiколи! Вiддайте все ваше добро, всi вашi мiлiони старцям, а я вiзьму Софiю Терентьйовну без приданого.

Пузир. Що ви говорите? Я сорок лiт недоїдав, недопивав, недосипав, кровiю моєю окипiла кожна копiйка, а тепер взять i вiддать усе моє добро старцям! Опам'ятайтесь! Для чого ж я працював? Хiба отаке розумний скаже! Перехрестiться! "Вiддайте старцям"! Ха-ха! Чув я про таких багачiв, котрим нема чого роздавать, так вони хочуть, щоб всi з ними порiвнялись. Нi! Так не буде. Ви не з того тiста, до якого ми привикли.

Соня. Тату, багатство душi не має i не буде себе почувать нещасним, у кого б в руках не опинилось, а я маю живу душу, котрiй натурально бажати буть щасливою з тим, кого любиш! А коли вам жаль вашого добра, нехай воно буде при вас, мене ж вiддайте отак, як я стою, за Iвана Миколайовича, i ми будемо щасливi! Чого ж ще треба?

Пузир. Щаслива, щаслива! Ти щоб тiлько була щаслива? Ти? А я? Я?! Щоб здох вiд муки, яку ти менi робиш! Собi, йому i всiм, усiм ти добра i щастя зичиш, а батьковi? Батьковi? Зла, муки, смертi? Нi, так не буде: скорiще вогонь розiллється водою, нiж я дам своє благословення на такий шлюб. (Вийшов.)

Золотницький, Соня, Калинович.

Золотницький. Дика, страшенна сила - нiчого з ним не зробиш без боротьби.

Калинович. Краще було б не зачiпать цього питання сьогодня, на iменини!

Соня. Я цього не ждала i тепер стою нiма, не знаю, що сказать.

Калинович (Д о Золотницького). Порадьте!

Золотницький. Тут сам Соломон розвiв би руками! Феноген! А ви йдiть, я попробую з ним по-своєму сам побалакать.

Входе Феноген.

Калинович (до Сонi). Ходiм! Пiшли.

Феноген i Золотницький.

Золотницький. Iди, Феноген, i попроси сюди Терентiя Гавриловича. Скажи, що я. зараз їду i хочу з ним попрощатись.

Феноген. Як же то можна! Без обiда поїдете?

Золотницький. Так вийшло.

Феноген (iдучи, про себе). Погане щось вийшло!

Золотницький сам. Потiм Феноген i Пузир.

Золотницький. Коли Терешко забере собi що в голову, вiн не може переносить супереки! Третiровать його треба, тодi вiн помнякшає!

Входе Феноген.

Ну?

Феноген. Зараз вийдуть.

Золотницький. Що вiн там робить?

Феноген. Якусь комерцiю викладають на щотах. Вони нiколи даремно не сидять.

Золотницький. Скажи, Феноген, щоб мiй екiпаж зараз запрягли.

Феноген. Терентiй Гаврилович вас не пустять. (Вийшов.)

Золотницький. Побачимо.

Входе Пузир.

Пузир. Чого ви мене кликали, знову хочете мучить вашим Калиновичем?

Золотницький. Мужик ти був, мужиком ти i будеш!

Пузир. Яким родився, таким i помру!

Золотницький. Єсть чим хвалитись! Для чого ж ти орден почепив?

Пузир. Заслужив - i почепив!

Золотницький. Шмаровоз! Хоч би уважив на те, що я сватом; сказав би: подумаю i дам одповiдь, а то як чабан обiйшовся з освiченою людиною. Нога моя не буде у тебе… я зараз їду.