Іван Карпенко-Карий - Хазяїн

Терентiй Гаврилович Пузир — хазяїн, мiльйонер.

Марiя Iвановна — його жiнка.

Соня — їх дочка.

Феноген — права рука хазяїна.

Маюфес — фактор.

Павлина кравчиха з города.

Зеленський, Лiхтаренко — економи.

Куртц — шахмейстер.

Петро Петрович Золотницький — родовитий багатий пан.

Калинович — учитель гiмназiї.

Зозуля — помiчник Лiхтаренкiв.

Лiкар.

Харитон — розсильний.

Петро.

Дем’ян.

Дiвчина.

Юрба робiтникiв.

Кабiнет.

Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другi дверi) . Петруша! Скажи хазяйцi, що халат у мене…

З середнiх дверей виходе Маюфес.

Феноген. А, це ви, Григорiй Моисеевич? Заходьте!

Феноген i Маюфес.

Маюфес. Доброго здоров’я, Феноген Петрович!

Феноген. Здоровенькi були. Що це ви нас вiдцурались? Давненько я вас не бачив.

Маюфес. Дiла, дiла, дiла!

Феноген. Загрiбаєте грошики!

Маюфес. Ет, поки заробиш грош, пiдошви побйош!

Феноген. Ну, не гнiвiть бога! Домик чудовий купили!

Маюфес. За стiлько лiт — другiї купили не домики, а палати!

Феноген. Мало чого… Е-хе-хе!.. От, гляньте!

Маюфес. Халат, ну?

Феноген.Халат мiлiонера! Бачите, як багатiють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрите, смердить! Он як люде багатiють: учiться!

Маюфес. Ето што-нiбудь особенного!..

Феноген.Ну й оказiя ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентiя Гавриловича у земський банк!

Маюфес. Ну, не пускав, а як пiзнав, зараз пустив… Терентiя Гавриловича i в рогожi пiзнають!

Феноген. А так… Слухайте, Григорiй Моисеевич, чи нема у вас на прикметi земельки?

Маюфес. Для вас?

Феноген. Еге. Постарiв, треба на свiй хлiб.

Маюфес. Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам i тут добре.

Феноген. Грiх скаржитись! Та тiльки то моя бiда, що перше я купував, продавав i мав добрi куртажi, варт було побиватись; а тепер держить при собi. Коли-не-коли перепаде свiжа копiйка! Так пошукайте для мене десятин п’ятсот.

Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведiть мене до Терентiя Гавриловича.

Феноген. Ходiм! Тiлько шукайте землю поближче до вокзала…

Маюфес. Што-нiбудь особенного…

Зеленський (з дверей) . Феноген Петрович, можна?

Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфєсом) .

Зеленський, а потiм Феноген.

Зеленський. От i шапкуй перед хлопом! Не можна iнакше: силу має, а може, сам i нацьковує, аби зiрвать, — треба загодить!

Входе Феноген.

Феноген. А що скажете? Кажiть скорiще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.

Зеленський. Терентiй Гаврилович гнiв на мене має, i я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на мiсто Лiхтаренка; а там менше жалування, у мене сiм’я… замовте словечко… (Виймає грошi).

Феноген. Та що ж я можу… Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене пiдкупили, у нього честь — перше всього!

Зеленський. Дурно нiхто нiчого не робе: ви для мене, я для вас. (Дає грошi). Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловiк.

Феноген. Та я попробую… Тiлько хто його знає, як… (Бере грошi). Це ви менi позичаєте… А якщо нiчого корисного не вийде — я вiддам.

Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай i в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов).

Феноген (сам, лiчить грошi) . Двадцять п’ять! Якби не давали, то я б i не брав. А коли дають — бери! I сам хазяїн наш всiх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни! Так вiн робив i так робить вiд юних лiт, а тепер має мiлiони! Чом же менi не тягнуть, щоб i самому стать хазяїном. Та я й не тягну — дають. Тут i грiха немає!..

Голос Пузиря: «Феноген, давай халат».

Феноген (у дверi) . Ще не зашили, зараз принесу.

Феноген, Марiя Iвановна. Соня i Кравчиха.

Феноген. Нате, та скорiще латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я пiду до них, скажу, що ви взяли позашивать дiрки. (Вийшов) .