Іван Карпенко-Карий - Безталанна

Iван — старий чоловiк, москаль.

Софiя — його дочка, молода дiвчина.

Ганна — удова.

Гнат — її син, парубок.

Варка — дiвчина.

Параска — дiвчина.

1-а, 2-а дiвчата

Омелько, Дем'ян, Степан — парубки.

Явдоха — хазяйка на вечорницях.

1-й, 2-й старости.

Парубки, дiвчата i музики.

Хата Явдохи.

Входять Гнат i Дем'ян.

Гнат.Через що ж то вечерницi забороняють?

Дем'ян.Хiба ти не знаєш?

Гнат.Не знаю, я тiлько що з города приїхав.

Дем'ян.Вчора сiно у Вороного згорiло, а вiн скаржився старшинi, що, каже, парубки заходять з дiвчатами пiд сiно, курять цигарки, i сiно вони, виходить, пiдпалили.

Гнат.I видумає старий чорт пiвтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дiвчатами пiд сiном стоять, та ще й цигарки курять?

Дем'ян.Та це правда. Я сам бачив у тон вечiр, як случилась пожежа, Омелька i Варку пiд сiном Вороного.

Гнат.Варку?! З Омельком?!

Дем'ян.Еге.

Гнат.Та ти сам бачив, своїми очима?

Дем'ян.Своїми очима бачив.

Гнат.Варку?

Дем'ян.Варку.

Гнат.З Омельком?

Дем'ян.З Омельком.

Гнат.Нi, то тобi так здалося…

Дем'ян.Що ж то у мене куряча слiпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобi, ще й обнявшись, а як мене побачили, розiйшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже нi до кого бiльше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!

Гнат.Не смiйся! Не дратуй мене, бо так i тьопну!

Дем'ян.Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а менi подякуй.

Гнат.Ходiм.

Дем'ян.Куди?

Гнат.Ти куди хочеш, а я додому.

Дем'ян.Не вигадуй бiси батька зна чого! Скоро зiйдуться хлопцi й дiвчата.

Гнат.Я не можу бачить ту прокляту фойду, я її тут буду бить, аж пiр'я летiтиме!

Дем'ян.То й дурний будеш? Пристань до першої дiвчини — цим гiрше уразиш Варку, нiж тим, що поб'єш. Хiба мало дiвчат? Та перша Софiя — далеко краща за твою Варку; придивись — як паняночка… I нi з ким не знається.

Гнат.Вона така недоторка: раньше всiх додому йде i все соромиться чогось.

Дем'ян.Тим вона й недоторка така, що тебе любить.

Гнат.А ти ж почiм знаєш?

Дем'ян.Та вже знаю… Вчора Софiя приходила до моєї сестри, батько її хоче вiддать у городi замiж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрi… а я пiдслухав, — каже: я люблю, сестро, Гната i так, як на смерть, не хочу їхать у город.

Гнат.Та брешеш!

Дем'ян.Побий мене бог, правда! Я, брат, i сам хотiв до неї примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.

Гнат.А вона ж сьогодня буде тут?

Дем'ян.Безпремiнно, зайде попрощаться.

Входять Явдоха i Варка.

Явдоха.Е, шкода, хлопцi, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сiно Вороного: кажуть, що ви пiдпалили.

Варка.Я вже прийшла, щоб i кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тiм боцi, чи не прийме нас хто!

Гнат.Пошли Омелька, нехай вiн пошукає задля тебе.

Варка.Що ти кажеш?

Гнат.Та те ж саме й кажу.

Варка.Уже знову хтось набрехав?

Гнат.На злодiєвi шапка горить! Зараз догадалась…

Варка.Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурiв? Дивiться…

Гнат.Дивись уже ти, а ми бачили.

Варка.Нехай тому повилазить, хто бачив.

Гнат.I бачили, i не вилiзло!

Явдоха.Ану, заведiться! Послi собi побалакаєте, а тепер iдiть з богом з моєї хати, бо й другi на огонь почнуть сходиться.

Дем'ян.Та не виганяйте-бо нас, тiтко, нехай уже цей вечiр у вас посидимо. Ще нiхто не знає, що не можна, i сьогодня зберуться з музикою.

Явдоха.Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви менi наробите такого лиха, що оштрапують!

Дем'ян.Пропаде вечiр.

Гнат.Ми штрап ускладчину заплатимо!

Варка.Тiтко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.

Явдоха.Тобi, дзиго, аби танцi!.. Глядiть, щоб i вам чого не було.

Дем'ян.Бiльш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось iде… Дiвчата, бо тоненько балакають. (Iде до вiкна) . Ач! Як гиндичата, пищать.