Іван Карпенко-Карий - Бурлака

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Михайло Михайлович– волосний старшина.

Омельян Григорович– писар.

Сидір – збірщик, прибічник старшини.

Петро.

Семен.

Дід односельчанен.

Микола.

Павло.

1-й чоловік.

2-й чоловік.

3-й чоловік.

4-й чоловік.

Опанас– бурлака.

Олекса– молодий парубок, його племенник.

Галя– Олексина молода.

Олена– сестра Олекси.

Пріська– жінка Петрова.

Гершко– жид.

Поштар.

Громадяне, десятники, парубки і дівчата.

Волосне правленіє. Стіл. За столом сидять Писар, старшина Гершко.

Старшина . Хто ж то базіка?

Гершко . Первий – Петро. Він каже, що замість того, щоб заплатить недоїмку, – я з вами в кумпанії куповав у мужиків на громадські гроші хліб будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсім чоловік! і так все розказує, наче він там був. Декотрі хазяїни почали забивать йому баки, то він чуть не бив Дмитра.

Старшина . Нехай собі чешуть язики! Собака бреше, а вітер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що ціна підніметься, продамо хліб і бички, то й гроші покладем на своє місце; от їм і дуля, хоч би й до начальства дійшло.

Гершко . Аби все було гаразд – ви лучче знаєте.

Старшина . То-то. (Сміється.) Ти не робій, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так і не слухаєте, що тут Гершко розказує?

Писар . Тут статистіка зовсім голову заморочила.

Старшина . Покиньте, пощитаємо свої діла.

Писар . То їсть, хоч пропади: одно – статистіка, а другое – скопленіє большое отписки.

Старшина . Беріть щоти. Кладіть. Ну, Гершку, кажи.

Гершко . Зараз. Я купив тисячу пуд пшениці на розі; писки. Скидки з пуда двадцять копійок проти ціни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав гроші, з кожних утрьох рублів-мірка жита або ячменю. Записали?

Писар . Записав.

Гершко . Тепер роздав п'ятсот рублів тим, що не схотіли хліба продавать під розписки, і кожний хазяїн з трьох рублів приніс за процент мірку пшениці або дві ячменю, що у кого було. Окрім того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду.

Старшина . Ну, це в розділ не піде. Це вже моє щастя, тілько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!

Писар . А скілько ж ячменю і пшениці принесли?

Гершко . Це треба подивиться, я з собою записок не брав.

Писар . Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистіка!

Гершко . Найкраще ходім до мене, ми там удвох і пощитаємось.

Старшина . Ай справді.

Писар . Ну, а статистіка? Лежатиме?

Гершко . Полеже, хіба так її зараз і схопиш?

Писар . Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!

Старшина . Пусте діло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базіка, хоч вона і не страш? все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних немає. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тоді погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто і дере горло, але на бо нічого не тямлять!

Гершко . Що ж то за птиця, той Панас?

Старшина . Не бійся, його тут нема: він десять літ уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!

Гершко(сміючись) . Нехай його там вовки з'їдять, коли він страшний.

Писар . Та йди вже – може, хоч горло даси промочити, а то зовсім засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоїла мені та статистіка, ви не повірите! Через неї і лишню чарку вип'єш.

Виходять.

Старшина(один) . Ехе-хе! Діла, діла! Коли-то ти їх покінчаєш? і усе є, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже ні, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хліб та скот продам, то з баришів закладу третю, і всі гроші громадські треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пійматься! Хоч і не показуєш виду, що страшно, а на душі якийсь неспокій раз у раз: ну, як начальство довідається, що я на громадські гроші баришую, пропаде багато праці! Наче аж легше, як тілько подумаєш, що вернеш гроші – і гріхів ніяких! Поможи боже! Тоді вже не буду зачіпать казенних грошей.