Iван Карпенко-Карий - Бурлака

Михайло Михайлович - волосний старшина.

Омельян Григорович -писар.

Сидiр - збiрщик, прибiчник старшини.

Петро

Семен

Д i д односельчане.

Микола

Павло

1-й ЧОЛОВIК

2-й ЧОЛОВIК

3-й ЧОЛОВIК

4-й ЧОЛОВIК

Опанас - бурлака.

Олекса - молодий парубок, його племенник.

Галя - Олексина молода.

Олена - сестра Олекси.

Прiська - жiнка Петрова.

Гершко - жид.

Поштар.

Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.

Волосне правленiє.Стiл. За столом сидять Писар, старшина Гершко.

Старшина. Хто ж то базiка?

Гершко. Первий - Петро. Вiн каже, що замiсть того, щоб заплатить недоїмку, - я з вами в кумпанiї куповав у мужикiв на громадськi грошi хлi'б будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм чоловiк! I так все розказує, наче вiн там був. Декотрi хазяїни почали забивать йому баки, то вiн чуть не бив Дмитра.

Старшина. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що цiна пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на своє мiсце; от їм i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.

Гершко. Аби все було гаразд - ви лучче знаєте.

Старшина. То-то. (Смiється.) Ти не робiй, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так i не слухаєте, що тут Гершко розказує?

Писар. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.

Старшина. Покиньте, пощитаємо свої дiла.

Писар. То їсть, хоч пропади: одно - статистiка, а другое - скопленiє большое отписки.

Старшина. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.

Гершко. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на роз-i; писки. Скидки з пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв-мiрка жита або ячменю. Записали?

Писар. Записав.

Гершко. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать пiд розписки, i кожний хазяїн з трьох iрублiв принiс за процент мiрку пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду.

Старшина. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже моє щастя, тiлько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!

Писар. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?

Гершко. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.

Писар. Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистiка!

Гершко. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощитаємось.

Старшина. Ай справдi.

Писар. Ну, а статистiка? Лежатиме?

Гершко. Полеже, хiба так її зараз i схопиш?

Писар. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!

Старшина. Пусте дiло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базiка, хоч вона i не страш? все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних немає. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере горло, але на бо нiчого не тямлять!

Гершко. Що ж то за птиця, той Панас?

Старшина. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!

Гершко (смiючись). Нехай його там вовки з'їдять, коли вiн страшний.

Писар. Та йди вже - може, хоч горло даси промочити, а то зовсiм засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоїла менi та статистiка, ви не повiрите! Через неї i лишню чарку вип'єш.

Виходять.

Старшина (один). Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти їх покiнчаєш? I усе є, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже нi, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот продам, то з баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показуєш виду, що страшно, а на душi якийсь неспокiй раз у раз: ну, як начальство довiдається,що я на громадськi грошi баришую, пропаде багато працi! Наче аж легше, як тiлько подумаєш, що вернеш грошi - i грiхiв нiяких! Поможи боже! Тодi вже не буду зачiпать казенних грошей. Оцей тiлько раз коли б благополучно… А тут ще другий неспокiй! Ну, що ти будеш робить на свiтi божому? Запала в око дiвка, тут є у бiдної вдови - Галею прозивається, - i нудюсь свiтом! Та вже ж стара Марiя не сказилась, щоб не вiддала своєї дочки за мене замiж. Та й дiвчина ж! Чорт її знає, в кого вона игуродилась така хороша! Там така дiвка, що тiлько гляне… А!.. Аж тодi вже буду задовольнений, як висватаю Галю. Послав оце Сидора до старої Марiї - почуємо, що скаже! Не думав уже й жениться, а от розбагатiв - гарної жiнки захотiлось… Хто його зна, коли вже тi дiла покiнчаю… Що ж це Сидора так довго нема? (Загляда у вiкно.) Здається, вiн iде. Аж тремтю: що то вiн скаже?