Іван Карпенко-Карий - Cто тисяч

Комедія в 4 діях

Герасим Никодимович Калитка - багатий крестьянин.

Параска - жінка його.

Роман - син їх.

Савка - кум Герасима, крестьянин.

Банавентура - Копач.

Невідомий - єврей.

Гершко - фактор.

Мотря - наймичка.

Клим - робітник.

В хаті яку хвилину нема нікого; входе Невідомий.

Невідомий.Нікого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема - один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будет гендель, єжелі удастся… Попробуєм!…

Роман і Невідомий.

Невідомий.Здрастуйте вам.

Роман.Здоров.

Невідомий.Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

Роман.Це.

Невідомий.А де ж сам хазяїн?

Роман.Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.

Невідомий.Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.

Роман.Може, й вони через годину будуть.

Ті ж і Копач.

Копач.Ура! Тепер суд гласний, накриває жидків часний! Хе-хе-хе!

Невідомий.А ви разлі часний? Не похоже.

Копач.Не та рожа? Ха-ха-ха!

Невідомий.Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смоквинова. (Пішов.)

Копач і Роман.

Копач.Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в одставкє, по світу вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?

Роман.Ще в городі.

Копач.Хотів поздравити його з пріобрєтєніем зємєль-кі… А Прасковєя Івановна?…

Роман.У попа.

Копач.Так! Торічелієва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш - це з фізікі. В такім разі - адіо! К обіду я прийду. (Пішов.)

Роман, потім Мотря.

Роман.Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна - тілько нічого не робе. (Іде до дверей і гука.) Мотре, та йди-бо сюди!

Мотря за дверима.«Чого там? Нема мені часу».

Роман.Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.

Входе Мотря.

Заший. (Показує.)

Мотря.Де це ти так розпанахав?

Роман. Зачепився за вила.

Мотря зашива, Роман її цілує.

Мотря (б'є його кулаком). А це що? А тпруськи!

Роман.Хіба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?

Мотря.То тоді і цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.

Роман.Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.

Мотря.Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он вже батько приїхали.

Роман.Батько? Справді.

Мотря вибіга.

Герасим і Роман.

Герасим.А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?

Роман.Та я розірвав рукав… Мотря зашила.

Герасим.А мати ж де?

Роман.Пішли до попа…

Герасим.Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.

Роман.Добре. Тут жид якийсь питав вас і Копач .(Вийшов.)

Герасим (один). Жид-то діло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!… Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито; і все то гроші, гроші, гроші… Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин - шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так, - однієї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртів випасається скоту.