Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Іван

КАРПЕНКО-КАРИЙ

(1845—1907)

ДОЖОВТНЕВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ІВАН КАРП ЕНКО-К АРИЙ

ш

ДРАМАТИЧНІ

ТВОРИ

НАУКОВА ДУМКА 1989

ББК 84УкІ—6 К26

Серію засновано в 1982 р.

Подано кращі драматичні твори видатного українського драматурга І. К. Карпенка-Карого: «Бурлака», «Безталанна», «Сава Чалий», «Хазяїн» та ін.

Представлены лучшие драматические произведения выдающегося украинского драматурга И. К. Карпенко-Карого: «Бурлака», «Бесталанная», «Савва Чалый», «Хозяин» и др.

РЕДАКЦІЙНА

КОЛЕГІЯ

I. О. Дзеверін (голова)

О. Т. Гончар Ю. Е. Григор’ев (секретар)

B. Г. Дончик

М. Г. Жулинський (заступник голови)

П. А. Загребельний

C. Д. Зубков

Є. П. Кирилюк

О. В. Мишанич Л. М. Новиченко Д. В. Павличко Ф. П. Погребенник В. М. Русанівський О. В. Шпильова М. Т. Яценко (заступник голови)

Вступна стаття, упорядкування і примітки

(р. Я. ПИЛИПЧУКА

Редактор тому С. Д. ЗУБКОВ

Редакція художньої літератури Редактор Н. М. Максименко

4702590ЮС -502

-передплатне

М221 (04) - 89

© Р. Я. Пилипчук, вступна стаття, І8ІМ 5-12-009281-0 упорядкування, примітки, 1989

і^В історії української культури^ і суспільно-політичного руху другої половини XIX — початку XX ст. І.^Карпенко-Карий займає одне з найпо-чесніших місцьиАктивний діяч аматорського театру в 60—70-х роках, діяльний член таємного революційного гуртка в Єлисаветграді кінця 70-х — початку 80-х років, театральний рецензент, прозаїк, драматург, актор і організатор театральної справи — ось ті означення, які складають узагальнену дефініцію І. Карпенка-Карого як історичної особистості. Але найбільше відомий був І. Карпенко-Карий за життя (і таким лишається досі в народній свідомості) як драматург. Історики української драматургії і театру дійшли висновку, що у другій половині XIX ст., власне до виходу на суспільну арену Лесі Українки, найбільшим українським драматургом був І. Карпенко-Карий. Один з корифеїв українського театру, .саме він у загальновизнаній драматургічній тріаді, поруч з М. Кропивницьким і М. Старицьким, став творцем соціальної драми, свідомо йдучи на розрив із тими традиціями етнографічно-побутового театру, які ще продовжували живити музично-драматичну стихію українського театру, ту стихію, яка й досі інколи видається ледве не єдиновизначальною національною прикметою українського театру, що нібито становить національну його природу. І. Карпенко-Карий як новатор залишався глибоко національним драматургом, але він повніше, ніж його сучасники, засвоював досвід російської і західноєвропейської драматургії, прагнучи вивести український театр на нові рубежі.

Коли І. Карпенко-Карий помер, один з найвидатніших його сучасників, великий український письменник і вчений Іван Франко написав такі проникливі слова: «І знов наше письменство понесло велику страту... Чим він був для України, для розвою її громадського та духового життя, се відчуває кождий, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кождий, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література та якому щодо ширини та багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов’янських народів»

[ Іван Карпович Тобілевич народився 17 (29) вересня 1845 р. в с. Ар-сенівці Великовисківської волості Ольвіопольського (згодом —■ Бобринець-кого, пізніше — Єлисаветградського) повіту Херсонської губернії (тепер — с. Веселівка Новомиргородського району Кіровоградської області). У метричній книзі арсенівської церкви у графі про батьків новонародженого зазначено: «Проживающий в слободе Арсениевка 2-і;о разряда дворянин Карп Адамович Тобилевич и законная жена его Евдокия Зиновиевна, оба православного исповедания» 1 1 Цибаньова О. С, Літопис життя і творчості І. К. Карпенка-Карого (І. К. Тобілевича).— К., 1967.— С. 7. . На той час батько ще вважався дворянином, хоч не мав достатньої кількості документів для підтвердження свого дворянського походження.